Кіно-Театр. 2024. № 3

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/30965

Browse

Now showing 1 - 20 of 36

74-й Берлінале: сім’я в інтер’єрі
(2024) Швець, Юлій
Вже другий рік на Берлінале перемагає посередньо-актуальна документальна стрічка. Сигнал для фестивалю тривожний, оскільки лояльність художників політичній ідеї вже домінує над їх художньою спроможністю. Головна тема, яку заявляли організатори, – пошук спільної мови людьми, що покинули свій дім і намагаються знайти себе на новому місці. Як ця тема корелює зі стрічкою-переможницею про повернення Францією культурних цінностей колишній африканській колонії, сказати важко, але що організаторам фестивалю самим доведеться долати "наслідки колоніалізму" й "шукати себе на новому місці", вже цілком зрозуміло.
Богдан Тихолоз: "Добре, що глядачі довідалися про Петра Франка"
(2024) Тихолоз, Богдан
Музей був однією з локацій зйомок, а інтер’єр слугував прототипом павільйонного відтворення помешкання Петра Франка. Дуже добрі враження залишилися від спілкування з акторами В’ячеславом Довженком та Ахтемом Сеітаблаєвим. Актори перейнялися цим проєктом, хотіли добре зіграти свої ролі, щоб розповісти історію дуже харизматичної, але малознаної постаті. В цілому, фільм має як позитивні, так і негативні сторони. Мій особистий баланс – у сприйманні не як фахівця, а радше як звичайного глядача. Добре, що багато людей, які прийшли на це кіно, довідалися про Петра Франка. Вже те, що фільм виводить таку постать на широкий екран, – незаперечний позитив. Я аналізував відгуки глядачів. Вони перейнялися цією історією, повірили в неї, відзначили акторські роботи, прекрасну фінальну пісню як окрасу саундтреку фільму. Насамкінець скажу, що вдячний усім, хто долучився до цього проєкту, маючи глибоку внутрішню мотивацію розповісти цю складну і драматичну історію якомога краще. Слід раціонально осмислити плюси і мінуси та в наступних проєктах підсилити той потенціал, який є. Це, пере-дусім, потенціал самого героя. Хотілося б побачити хороший біографічний серіал, який дасть змогу розвинути історію не про один день життя Петра Франка з флешбеками, а розкрити весь масштаб біографії "іншого Франка".
Вечір пам’яті Ігоря Кобрина
(2024) Криворчук, Галина
6 лютого в Будинку кіно відбувся Вечір пам’яті Ігоря Кобрина, режисера, продюсера, сценариста, засновника студії "Телекон", лауреата багатьох фестивальних нагород. Понад 30 років Ігор Кобрин очолював засновану ним студію "Телекон" – одну з перших незалежних компаній в Україні, на якій зняв багато знакових картин і документальних серіалів. Про це розповів його друг і співзасновник, кінооператор багатьох його фільмів Микола Гончаренко. У творчому доробку режисера Ігоря Кобрина – серіали "Хлібна гільйотина", "Собор на крові", "Апельсинова долька", "Заручники свободи" та ін. Прем’єра останнього фільму сценариста Ігоря Кобрина "Василь Кричевський" відбулася в Будинку кіно 7 грудня за три дні до його відходу в інші світи. До останнього дня він був сповнений ідеями і творчими планами – і це зрозуміло, адже люди такої кипучої енергії і досвіду не завжди встигають здійснити всі свої мрії і дещо забирають із собою, залишаючи нам таємниці і світлу пам’ять.
Відеозвернення 24 лютого
(2024)
24 лютого 2024 понад 30 світових зірок та амбасадорів United24 звернулися до українців зі словами підтримки у другу річницю повномасштабного російського вторгнення в Україну. Свою підтримку висловили Роберт Де Ніро, Катрін Денев, гурт Imagine Dragons, Кетрін Винник, Боно, Гіларі Свенк, Вігго Мортенсен, Бернар-Анрі Леві, Емма Томпсон, Стівен Фрай, П’єр Рішар, Лієв Шрайбер, Марк Стронг, Річард Бренсон та ін. Відеозвернення прoзвучали з Нью-Йорка, Парижа, Лос-Анджелеса, Лондона. Відео у своїх соцмережах опублікувала фандрейзингова платформа United24 з підтримки України. Започаткована 5 травня 2022 року, завдяки пожертвам з більш ніж 110 країн, вона зібрала понад 500 млн доларів.
Демон у подобі янгола
(2024) Велика, Ангеліна
"Тартюф" у постановці Дмитра Богомазова – це історія про добро і зло, про сили світла і темряви, правди і брехні, про чорне і біле, без домішку сірих напівтонів. Про людину розумну і мислячу, що здатна відрізнити мотузку від змії і навпаки. Жити в гармонії з собою настільки, щоб не піддатися на маніпуляції й оману з боку підступного світу, сповненого всіляких чаклунств та ілюзій. Адже і сьогодні нам трапляється чимало "сучасних тартюфів": псевдопастирів, шоуменів, удаваних містиків і проповідників, священників і політиків, медійників, пророків і визволителів, що за брехливою маскою релігії, науки, Святого Письма, примітивного зомбування та всіляких фальсифікацій майстерно приховують свою демонську личину та лукаву мету. Віщаючи цілодобово з телеекранів, вони втовкмачують у голови брехню, втілюючи в життя страшну місію, котра здатна зруйнувати безліч людських доль.
"З цією виставою щось не так"
(2024) Павленко, Галина
Ця п’єса, за інформацією з інтернету, поставлена в 30-ти країнах світу. Це ж не просто про недолугих аматорів, з яких можна посміятися і забути. Це не звичайна пародія на театральні штампи. Я ось цю виставу забути не можу. Може, не я одна. Що вже говорити про глядачів, які були у захваті. Кожної хвилини на них чекав черговий сюрприз. Щось падало, хтось уявно вмирав, а потім оживав. Палала проводка, щось вибухало на межі техніки безпеки. До всього, репліки подавалися невчасно та недоладно, що створювало ще більш комічний ефект. Врешті, коли стіни залишилися голими, з розбитими і розчиненими дверима і вікнами, на завершення, впали і самі стіни. В цей час на сцені зібралися всі виконавці. Хтось із них опинився в проймі вікна, хтось – в інших отворах. Ось де було проявлено досконалість розрахунків творців цього видовища! А далі – остання крапка – вибухнула і впала люстра, яка освітлювала ту нещасливу кімнату. Настала темрява. І на сцені, і в залі.
Зарубіжна документалістика про Україну
(2024) Кудрін, Олег
У столиці Латвії на початку березня пройшов Міжнародний фестиваль документального кіно "Artdocfest". Його організатор і незмінний президент – відомий режисер-документаліст, уродженець Львова Віталій Манський, – відкриваючи кінофорум, сказав, що "на третій рік нещадної та злочинної війни Росії насамперед проти України, але загалом – проти цивілізованого світу, ми робимо наш фестиваль дзвоном, який сповіщає світ про загрози". Це справді так. І, висловлюючись метафорично, той дзвін відлитий з українського металу. Майже всі стрічки "Artdocfest" – надзвичайно соціально загострені, водночас дуже багато кіно з України та про Україну. Цього року була підготовлена спецпрограма, яка має яскраву, сильну назву: "Україна понад усе!".
"Звичайна людина"
(2024)
2 квітня на телеканалі 2+2 до 2-ї річниці звільнення Київської області від російських окупантів відбулася прем’єра пригодницької драми "Звичайна людина", про дорожнього робітника, донька якого зникла в хаосі війни і він рушив її шукати на окуповану територію. Автор ідеї і сценарист Андрій Виштак, режисер Дмитро Андріянов, оператор Матвій Шульгін. В головних ролях – Олег Шульга, Вероніка Дюпіна, Євгеній Ламах та ін. Компанія "Енержіфільм", на замовлення ДП "Мультимедійна платформа іномовлення України".
Золотий хрест Ярослава Пілунського
(2024) Пілунський, Ярослав
"Отримав нагороду. Чомусь не відчув жодних емоцій. Йду, дивуюся своїй реакції. Напевно, міркую, накладається враження від того, що бачу у тилу, і не тільки у цивільному житті… Раптово згадую перевірити, за чиїм підписом наказ… Валерій Залужний. …його підпис миттєво повернув у стрій: Згадав побратимів, з якими поруч, на бойовій роботі; Згадав тих, хто на першій лінії, під тоннами ворожого заліза, позамежними зусиллями стримує ворожу навалу; Згадав усіх звичайних українців, які будували своє життя в любові, мріяли про найкраще майбутнє для своїх дітей у вільній, охайній країні… допоки нечисть не забрала в них домівку, батьківщину, здоров‘я, цноту, життя; Згадав, у скількох дітей вкрадено дитинство… скільки втратили батьків; Згадав тих, хто вже віддав своє життя… а скільки ще попереду… і все знову стало на місце: Я, солдат Збройних Сил України, став на захист життя і безпеки громадян України, а також територіальної цілісності і честі держави. І ті, хто зневажає честь держави зсередини, – мої вороги теж. А те, що ворогів всередині виявилось занадто багато, теж можна було передбачити, уважно читаючи історію. Тож з Честю приймаю нагороду за підписом головнокомандувача Валерія Залужного і відповідаю: Служу українському народові! Тримаємо стрій, боронимо країну та її честь! Пам’ятаємо загиблих Героїв! Рухаємось до Перемоги! P.S. Тим, хто вважає війну можливістю для власного фінансового підйому, раджу пам’ятати, що ваша діяльність не залишається без уваги. Навряд чи в когось, хто зараз б’ється із зовнішнім ворогом, виникнуть комплекси щодо засобів наведення порядку всередині країни. Честь маю!
Його спадщина - ще не осягнений материк
(2024)
В українському кінопрокаті з 8 лютого йшов фільм Ігоря Висневського "Інший Франко" про наймолодшого сина українського письменника Івана Франка. "Петро Франко – знакова і водночас напівзабута постать української історії та культури. Його доля – незарубцьований шрам на зламаному хребті українського ХХ століття. Його діяльність – кипучий вулкан енергії праці і чину. Його спадщина – ще не осягнений уповні творчий материк, що сягає від літератури до інженерії, від хімії до кулінарії, від гімнастики до гуманістики... А поза тим, Петро Франко – це перший директор Музею свого батька", – сказав директор Меморіального музею І. Франка у Львові Богдан Тихолоз.
Людмила Загорська: "Театр нині більше працює для людей як психологічна підтримка" : [інтерв’ю]
(2024) Загорська, Людмила
Людмила Загорська (н. 1973 р.) – українська акторка театру і кіно. Народилася у Вінниці. Закінчила КДІТМ ім. І. Карпенка-Карого (курс Юрія Мажуги). З 1999 року – акторка Київського театру юного глядача на Липках. Ролі: Марійка у "Ночі на полонині" Олександра Олеся, Магда Петерс у "Камері-обскурі" за романом Володимира Набокова, Графиня у "Шаленому дні, або Одруженні Фігаро" Бомарше, Маша у "Чайці" Чехова, Ганна у "Меланхолійному вальсі" за новелою Ольги Кобилянської, Чівлі в "Ідеальному чоловікові" Оскара Вайлда, Джулія у виставі "Позичте тенора" Людвіга Кена, місіс Отіс у "Привиді замку Кентервіль" Оскара Вайлда, Марісабель у виставі "Жінки – дивовижні створіння" за п’єсою Андрія Курейчика "Обережно – жінки" та ін. Грає також у Київському театрі "Сузір’я". Знялася у понад 30 серіалах та фільмах, серед яких: детектив "Полювання за тінню" Костянтина Шафоренка (Світлана; 2005), воєнна драма "Вчора закінчилася війна" Володимира Балкашинова (Оксана Сараніна; 2010), кримінальний детектив "Німа" Тараса Дударя (психолог Надія; 2019), "Серце матері" Олександра Ітигілова (Людмила; 2018), "Продається будинок із собакою" Тараса Дударя (Маруся; 2020), "Провідниця" Сергія Сотниченка і Тараса Дударя (Ольга; 2017), "Століття Якова" Бати Недича (Зося; 2017), "Тато – Ден»" Христини Сиволап, Ірини Громозди (Даша; 2017), "Генделик" Тараса Дударя (дружина; 2020) та ін.
Маловідомі факти про тріо "Золоті ключі"
(2024)
"Іван Миколайчук був залюблений в українську народну пісню. Майже в кожному фільмі, де б він не знімався чи знімав сам, звучали українські народні пісні", – розповіла в ефірі радіо "Культура" народна артистка України Валентина Ковальська. "Коли він співав разом з Марічкою, кажуть, весь світ завмирав. Багатьох пісень вони навчили нас з Ніною Матвієнко. Хоча саме за українську пісню ми були 17 років невиїзними, а деякі пісні могли запросто вирізати з фільму". Про неймовірні історії та доленосні зустрічі в житті Івана та Марії Миколайчуків, історію створення тріо "Золоті ключі" та нову книгу "Пісенне древо Івана Миколайчука" розповіла учасниця легендарного тріо "Золоті ключі".
"Мені подобається, коли герой зрозумілий..." : [інтерв’ю]
(2024) Бушан, Мар’ян
Мар’ян Бушан (н. 28 червня 1983, Івано-Франківськ) – український кінорежисер, сценарист. По завершенню коледжу у 2002-му році, вступив за фахом 2програмування" в Івано-Франківський університет нафти і газу. Водночас почав відвідувати народну аматорську кіностудію "Верховина" під керівництвом Юліана Яковини, який підтримував у творчому становленні. З 2005 по 2011 рік навчався у Київському національному університеті ім. І. Карпенка-Карого, спеціальність: режисура художнього фільму. Здобув дипломи бакалавра та спеціаліста. Майстер Борис Савченко дав потужний поштовх до професійного становлення, навчив мислити кінематографічно та самовимогливо. 2011 року навчався в польській кіношколі ім. Анджея Вайди (Варшава), майстерня Войцеха Марчевського. З 2011 по 2020 працював режисером документальних проєктів на телеканалі "Україна (департамент "Футбол"). З 2020 року проживає з сім’єю у Австрії.
Миколайчук на сцені
(2024) Котенок, Вікторія
Іван Миколайчук захоплює багатогранністю свого таланту: актор, режисер і сценарист. А от про Миколайчука як драматурга мало хто знає. І це не дивно, адже написав він лише одну п’єсу (збереглася не повністю, деякі сторінки рукопису було втрачено) – "Живий хрест у мертвій діброві", яка увійшла до книги "Іван Миколайчук. Сценарії", виданої у 2008 році. Написав її в 17-річному віці (1958 р.), коли працював актором у Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. Ольги Кобилянської. А почав пробувати себе у письменстві за порадою свого вчителя Володимира Сокирка, коли навчався у театральній студії при театрі. Через 65 років від дати написання твір ризикнув поставити колектив Київського театру українського фольклору "Берегиня", який останні роки з неабияким пієтетом ставиться до постаті Івана Миколайчука. А починається ця лірично-музична драма з аудіозапису, на якому чути голос Івана. Він читає вірша і вже від початку налаштовує на поетичне дійство. Далі на сцені з’являються Іван і Марічка, які святкують срібне весілля, зізнаючись у коханні один одному, даючи клятви вічної любові. "Мабуть, янгол нас звів", – каже Мирослава. "Ні, сам Бог", – каже Климент. Саме великий мальований янгол на заднику сцени, в крила якого закутуються закохані пари, і є центральним елементом художнього оформлення вистави. У постановці використано багато рідкісної народної музики (живої й у запису) і танців. Зокрема, звучать пісні, які любило співати подружжя Миколайчуків. Авторка музичного оформлення Ірина Бонковська використала два диски з буковинськими піснями у виконанні Марічки Миколайчук. Режисерка вирішила зробити фінал щасливим, тож вистава звучить як ніжна, щемлива серенада чистому і вірному коханню, справжнім почуттям.
Найвище прагнення до добра
(2024)
Український фільм "Порцелянова війна", знятий у копродукції зі США, здобув гран-прі в категорії "Документальний фільм" на 40-му Sundance Film Festival (США). Режисери – американець Брендан Белломо й український художник та колишній солдат українського "спецназу" Слава Леонтьєв. Оргкомітет прокоментував стрічку як найвище прагнення до добра з одночасним спротивом тоталітарній агресії та збереженням людяності.
Національний театр Ісландії: в напрямі міфу - в глибину сучасності
(2024) Швець, Юлій
Нині Національний театр Ісландії є провідною театральною інституцією країни. Він має три окремі сцени: головна – на 500 місць; сцена "Чорна скриня" (Black Box) – на 180 місць; сцена творчої майстерні (для експериментальних постановок та репетицій) – на 150 місць. Щороку тут відбуваються загалом 300-400 різноманітних культурних заходів, які відвідують 80-100 тисяч осіб.
Не "поза політикою". Актуальні теми на Берлінале-2024
(2024) Канівець, Анастасія
У своєму зверненні в програмі фестивалю виконавча директорка Маріетт Різенбек чітко проговорила поточні міжнародні справи, що на них (як побачимо далі) зреагувало цьогорічне Берлінале: "Нинішня гуманітарна катастрофа на Близькому Сході, зокрема, ставить перед нами багато викликів. Як фестиваль ми хочемо посилити здатність суспільства говорити про конфлікти. Це стосується і війни в Україні, друга річниця якої припадає на час цьогорічного Берлінале". Як бачимо, "українське питання", на жаль, відсунулось на другий план, поступившись місцем "свіжішій" і більш контроверсійній ізраїльсько-палестинській війні. Про неї, як і про інші болючі й невирішені питання, – спадщину колоніалізму, наприклад, – говорили багато й охоче... Українська присутність на фестивалі більш ніж помітна: Оксана Забужко у складі міжнародного журі, українські стрічки та фільми на тему війни в Україні в програмі фес тивалю, круглий стіл "Збираємо голоси: українське кіно протистоїть невимовному" у програмі "Форум", українські кінопроєкти на Berlinale Co-Production Market (де драмі "Дівчина, що кричить" Антоніо Лукіча підтримку надав європейський фонд Eurimages), участь українських продюсерів у Європейському кіноринку... Можна довго перераховувати варті уваги стрічки, проте ми хотіли зробити акцент на кіно з політичним, публіцистичним звучанням. Світ змінюється, і кіно мусить на це реагувати. На те воно й дзеркало світу.
Незабутні образи Марії Капніст
(2024) Канівець, Анастасія
22 березня виповнилося 100 років від дня народження Марії Капніст – акторки, однаково відомої своїм хистом та поруйнованою комуністичним режимом долею. Марієтта Ростиславівна Капніст походила зі старовинного шляхетського роду: графиня Капніст (що до нього належав відомий поет ХVІІІ ст. Василь Капніст) по чоловічій лінії, по жіночій – спадкоємиця козацько-старшинського роду Дуніних-Борковських (який мав споріднені зв’язки з гетьманом Павлом Полуботком і отаманом Іваном Сірком).
Олександр Рябокрис: портрети борців за свободу України
(2024) Іванишина, Лариса
Олександр Рябокрис (н. 1952, Покровськ на Донеччині) – український режисер-документаліст, з 1994 до 2019 – співробітник редакції документальних фільмів у Національній телекомпанії України. Народився в сім’ї маркшейдера та бухгалтерки. Закінчив факультет АСУ Донецької політехніки, фах інженер-електронник, а через десять років – Санкт-Петербурзький державний університет кіно і телебачення за фахом телережисер. Серед найважливіших робіт фільми: "Сандармох", "Українці на Колимі", "Голгофа академіка Кравчука", "Людина волі2 (про Михайла Сороку), "Війна Мирослава Симчича", "Вільне козацтво" (про визвольні змагання 1918–1922 рр. в Холодному Яру), "Сергій Корольов", "Відкриття неба" (про розвиток авіації в Україні), "Велика гра (присвячений 100-річчю скаутського руху "Пласт"), "Григір Тютюнник. Доля", "Кенгір. 40 днів свободи".
Олексій Хільський: головний сержант взводу розвідроти
(2024)
Олексій Хільський (14.11.1987, Кам’янське – 17.08.2023, Запорізька обл.) – український актор, воїн ЗСУ. З 2005 по 2019 рік – актор Дніпровського драматичного молодіжного театру "Віримо!". 2014 року закінчив Дніпропетровський театрально-художній коледж. 2019 року подружжя Надія та Олексій Хільські переїхали до Києва, де Олексій працював у Дитячому музично-драматичному театрі "Віват", знімався в кіно та серіалах: "На твоєму боці", "Квочка" (головна роль), "Кріпосна", "Опер за викликом", "Загадка для Анни", "Поганий хороший коп", "Лікар Ковальчук", "Місце під сонцем", "Виклик" (головна роль) та ін. Олексій долучився до лав ЗСУ у перші дні російського повномасштабного вторгнення. 8 вересня 2023 актор-воїн посмертно нагороджений орденом "За заслуги" III ступеня – за вагомий особистий внесок у розвиток української кінематографії, заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, багаторічну сумлінну працю. 20 вересня сквер на Слобожанському проспекті у Дніпрі був названий на його честь.

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2024. № 3 by Title

Results Per Page

Sort Options