034 Культурологія
Permanent URI for this collection
Освітньо-наукова програма: Культурологія
Browse
Browsing 034 Культурологія by Title
Now showing 1 - 2 of 2
Results Per Page
Sort Options
Item Методологія нюансу в проєкті "Нейтральне" (1978) Ролана Барта і її застосування в дослідженнях культури : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії(2025) Дорошенко, Анфіса; Брюховецька, ОльгаУ дисертаційній роботі обґрунтовано теоретичне й практичне значення нюансу для відомого теоретика культури Ролана Жерара Барта (1915–1980). Оскільки нюанс становив важливий компонент його інтелектуальних пошуків, сумнівів і намірів, предметом цієї розвідки визначено методологію нюансу — сукупність методів, підходів, діяльнісних форм і форм уваги, що ставить на перше місце нюанс, а також реалізує бажання жити відповідно до нюансів, як його розумів Р. Барт, допомагає втілити це бажання в різних культурних практиках, зокрема у практиці письма. У цьому дослідженні нюанс постає як концептуальна вісь розмислів Р. Барта, особливо в пізній період його життя (наприкінці 1970-х рр.). Нюанс у розумінні Р. Барта є позасистемним, має здатність вказувати на неважливість прямих зіткнень, виводити суб’єкта за межі часто грубих, агресивних, інсценованих з метою залякування та домінування протиставлень. Цей підхід суперечить тому, яку роль в мові виконує загальновживана фраза «але є нюанс»: її нерідко використовують для того, аби привернути увагу до заперечення наявного дискурсу, а також для акцентування протиріч і конфліктів, яких не позбавлені об’єкти культури. Ми дотримуємось власної гіпотези, яка полягає в тому, що методологія нюансу є особливим підходом Р. Барта до культури, який, попри антисистематичний характер думки Р. Барта, піддається системному аналізу. Культуру в цій розвідці трактовано в широкому антропологічному сенсі як спосіб життя спільноти, який включає не лише інтелектуальні та мистецькі здобутки, але й широке коло повсякденних практик. Таке розуміння культури ми беремо з розробок засновника Cultural studies Реймонда Вільямса. Він виділив три виміри культури: загальний процес інтелектуального й естетичного розвитку, певний спосіб життя групи чи періоду та мистецькі твори й практики, не зводячи культуру до якогось одного з цих вимірів. Культура, таким чином, постає як складне поле перетинів і накладань цих трьох вимірів. Це розуміння культури близьке Р. Барту, який сприймав її як активний, нюансований і багатовимірний процес, у якому суб’єкти беруть участь і який вони, відповідно до історичного та матеріального контекстів, відтворюють, формуючи та підтримуючи повсякденні практики, звичаї, цінності та зв’язки. Варто враховувати, що Р. Барт вважав літературу кодексом нюансів. Оскільки вона має виняткову дидактичну роль в опануванні тонких розрізнень та малих (тобто таких, що сприймаються як "незначні") відмінностей, нюанс має найтісніший зв’язок з практиками читання та письма. Однак у роботі доведено, що ці практики в розумінні Р. Барта згодом розширилась до культурних практик, практик комунікації, способів передачі мінливості афективних станів, ширше — до пошуку адекватного, себто уважного та незарозумілого, ставлення до співжиття. Концептуальним центром цього дослідження є курс "Le Neutre", який Р. Барт проводив у Collège de France з лютого до червня 1978 р. У курсі розглянуто тексти різного культурного походження й тематичного спрямування. "Le Neutre" представлено 23 фігурами — саме фігура є одиницею першого членування матеріалу курсу. Його проведення збіглось в часі з низкою важливих професійних і світоглядних трансформацій, що відбулись в житті теоретика й мали вплив на вибір фігур. Ми пропонуємо розглядати курс "Le Neutre" як частину хронологічно й тематично ширшого незавершеного проєкту — "Нейтральне". "Нейтральне", що нерідко називають "червоною ниткою" інтелектуальної роботи Р. Барта, охоплює різні тексти: у цьому дослідженні до переліку зараховано навіть такі віддалені в часі праці, як "Нульовий ступінь письма" ("Le Degré zéro de l’écriture") (1953) і "Camera lucid. Нотування фотографії" ("La Chambre claire. Note sur la photographie") (1980). "Нульовий ступінь" (винятковість цього тексту та поняття полягає в тому, що він сягає самого початку кар’єри Р. Барта, але з часом здійснює кілька "повернень" і ретрансляцій) є помічним для Р. Барта у вивченні механіки зняття на письмі стилістичних і художніх зайвостей (частовживаних тропів), дослідженні "прозорої" мови. Постаттю, з якою Р. Барт "звіряє" своє розуміння, стає французький письменник Альбер Камю, чий дебют "Сторонній" ("L’Étranger") (1942) звертається до тем випадковостей, суспільних очікувань і осуду, а також ототожнення автора й літературного героя. У романі А. Камю закладено важливе для «Нейтрального» розуміння письменника як людини, чиє переживання мови позначено саме проблематичністю мови, а не її глибиною, корисністю чи красою (її відповідністю літературному, себто жанровому, стилістичному чи іншому еталону). Після лінгвістичного повороту 1960-х рр. і відповідного повороту думки Р. Барта (початку його постструктуралістського періоду) увиразнилось значення "Нейтрального" в контексті термінологічних бінарностей і протилежностей позицій (інтелектуальних, політичних, етичних тощо). Уже в праці "Елементи семіології" ("Eléments de sémiologie") (1964) є згадка про нейтралізацію протиставлень, а також йдеться про існування «серійних парадигм», які не будуються на опозиціях. Ця думка пізніше присутня в праці "Система моди" ("Système de la mode") (1967). Наступне наближення до теми, співзвучне темам "S/Z" (1970), має наслідком те, що третій термін не розуміється Р. Бартом як синтез чи примирення опозиційних елементів. Тоді ж фантазії про "Нейтральне" Р. Барт торкається в "Імперії знаків" "L’Empire des signes») (1970), пропонуючи для неї нові виразні образи. У тексті "Ролан Барт про Ролана Барта" ("Roland Barthes par Roland Barthes") (1975) різні визначення "Нейтрального" знову змішуються під впливом посилення уваги до етичного виміру. Цінності, коливання, моральність та аморальність стають невід’ємними частинами проєкту. Про це також заявлено навесні 1977 р., наприкінці курсу "Як жити разом" ("Comment vivre ensemble"), який передує "Le Neutre". Р. Барт передбачає, що висловлене ним про метод і не-метод дозволяє переконатися в другорядності сюжету, відтак у майбутньому курсі йтиметься вже про практику відступів і право на відступи: ще до початку курсу "Le Neutre" ми дізнаємось, що в ньому "йтиметься про Етику". Нарешті, у "Camera lucida. Нотування фотографії" увага до "Нейтрального" супроводжується увагою до патосу дистанції й тиранії зображення. Проєкт "Нейтральне", до якого ми також зараховуємо тексти інтерпретаторів Р. Барта (представників літературних, філософських, візуальних, афективних, гендерних і квір-студій), має недогматичний характер. Окремі моменти курсу, сприйняті безпосередньо через його матеріал або запозичені з вторинних джерел, з’являються в різних дискурсах: арткритичному, артмедійному, художньому, кураторському та інших. Ці процеси потребують рефлексії, адже пов’язані з дослідницькими та соціокультурними треками й трендами, актуальностями й своєчасностями, до яких сам Р. Барт загалом ставився не надто довірливо. "Нейтральне" Р. Барта не тотожне неупередженості, незаангажованості та неактивності. Його етичний, полемічний, діяльнісний, парадоксальний і апоретичний виміри пов’язані з політичною та суспільною рекомпозицією епохи наприкінці 1970-х рр. Тоді Р. Барт розмірковував над можливостями людини бути в своєму часі, у свій власний, властивий лише їй, неконфронтаційний спосіб. Він переживав і осмислював фатальність насильства, викладав свій особливий погляд на зарозумілість, показував, які альтернативні форми відповіді та реакції можна використовувати в повсякденні, дотримуючись особистого етичного путівника життям: обирати між щирістю, ввічливістю, тактовністю, відступом тощо, але насамперед — намагатися жити відповідно до нюансів. У дослідженні береться до уваги те, що «Нейтральне» було трансформовано різними життєвими обставинами й складними особистими переживаннями автора: втратою матері, усвідомленням власної смертності, посиленням тиску інституційного та публічного визнання, зміною середовища викладання, появою нових захоплень, зміною повсякденних звичок, ритуалів і практик, дрібними побутовими інцидентами, подорожами, зустрічами з творами мистецтва тощо. Як висвітлено в цій роботі, "Нейтральне" не є позицією, натомість це тривалість або рух, супровідний певним ставленням, налаштуванням. "Нейтральне" — проєкт, відкритий до парадоксів, атопічності та утопічності, нездійсненності, незавершеності, невпевненості, але водночас він є важливим персональним дослідженням. Наукова новизна цієї розвідки полягає в реконструюванні методологічного виміру проєкту "Нейтральне" Р. Барта, який зосереджено довкола його розуміння нюансу. При цьому враховано скептичне ставлення Р. Барта до методології, зокрема і те, що в останні роки життя його дослідницька увага більше тяжіла до "антиметоду" або "ненаукового" методу. Нами виявлено та продемонстровано узгодженості, перегуки, суперечності та розриви в розумінні нюансу, літератури як джерела нюансів, а також письма як нюансування за Р. Бартом і його інтерпретаторами. Скрупульозний у питаннях, що стосуються мовних тактик, і схильний до творення неологізмів, Р. Барт запропонував назву науки про нюанси — діафорологію. Як продемонстровано в роботі, цим присвоєнням імені він частково нівелював методологічний аспект нюансу на користь його субстанціалізації. Діафора, це "ніцшеанське слово" за Р. Бартом, є одним із багатьох свідчень впливу на нього філософії Ф. Ніцше, неодноразово згадуваного в "Le Neutre". Діафора не є єдиним дотичним до нюансу поняттям, адже у Р. Барта діафорологія постає як наука не лише про нюанси, але й про муар(и). Муар, який бартознавці часто називають образом або метафорою тексту за Р. Бартом, насправді уможливлює вихід за межі простору лінгвістики, роботу з різними нетекстовими об’єктами (наприклад, фотографією), явищами (світловими, погодними тощо) та враженнями (до прикладу, від ольфакторного сприйняття). Часто радикально ототожнені або розглянуті в ізоляції один від одного, ці три ключові терміни, нюанс, муар і діафора, на нашу думку, мають різне функціональне значення. Тому, окрім виокремлення і реконструювання методологічного виміру проєкту "Нейтральне", нами запропоновано концептуальне розмежування цих понять. Це дозволить більш глибоко та нюансовано осягнути теоретичну спадщину Р. Барта, знайти застосування методології нюансу в культурологічних розвідках. Попри значне просування українських дослідників в опрацюванні та осмисленні спадщини Р. Барта в останні роки, а також попри розрив із російською перекладацькою та дослідницькою традиціями після початку повномасштабного вторгнення в 2022 р., в українському бартознавстві лишається чимало лакун, частину яких ми намагаємось заповнити в цьому дисертаційному дослідженні. Хоча Р. Барт не хотів "окнижнення" "Le Neutre", перевидання матеріалів цього курсу в 2023 р. та поява нових публікацій про "Нейтральне" спонукають до перегляду та уточнення наших знань про нейтральне, нейтральність, нейтралізацію, нейтралітет, "нейтральний статус" тощо. Методологічний вимір "Нейтрального" найкраще демонструє важливість таких операцій, як розрізнення та нюансування, відповідно до різних сьогочасних викликів, правил, звичаїв, законів і домовленостей, але особливо — конфліктів. Тому в роботі окреслено, як і чому "Нейтральне" Р. Барта актуалізує питання зв’язку мови, етики та політики, якими є способи тактовного, невимогливого, незарозумілого перебування в культурі, якщо розуміти її як поле тонких розрізнень.Item Міфологічний вимір трансформації української ідентичності в соціокультурних практиках доби Незалежності : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії(2026) Довганик, Олесь; Демчук, РусланаДисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 034 "Культурологія" (03 — Гуманітарні науки). — Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. У дисертаційному дослідженні здійснено загальну репрезентацію і аналітику феномену міфологічного виміру ідентичності. Розкрито основні теорії ідентичності та міфів, які становлять концептуальне підґрунтя запропонованого дослідження. Обґрунтовано місце та роль міфів і культурних прообразів у осмисленні української ідентичності. Розроблено авторську класифікацію української ідентичності за доби Незалежності на основі критерію "топос". Встановлено ключові соціокультурні міфи і архетипи, притаманні українській ідентичності, в період 1991 - 2024 років. Окреслено основні соціокультурні трансформації, властиві міфологічному виміру української ідентичності впродовж 1991 - 2024 років. Метою дисертаційного дослідження постає з’ясування ролі міфологічних патернів та символічно - культурних прообразів у процесах формування динаміки або трансформації української ідентичності на основі соціокультурних практик впродовж 1991 - 2024 років. Досягнення вищевказаної мети та завдань дисертаційного дослідження відбувається на основі використання таких методів та підходів: феноменологічний; компаративний; типологічний; системний; історичний; герменевтичний; міфопоетичний; структуралістський; культурно - аналітичний; міфореставраційний; аналітичної психології. Вони забезпечують комплексне вивчення особливостей функціонування та трансформації міфологічних образів української ідентичності в соціокультурних практиках доби Незалежності. В науковій розвідці продемонстровано, що важливою складовою ідентичності постає міф. Він надає змістовного розуміння реальності та визначає особливості соціокультурних практик людини. Це призводить до кооперації індивідів один з одним та до формування спільної візії соціокультурних процесів. У представлених міркуваннях простежуються формотворчі, мобілізаційні та інтеграційні функції міфу, що свідчить про його важливість для забезпечення функціонування ідентичності. В свою чергу, ціннісно - змістовною основою міфу можна вважати архетип. Він постає його каталізатором і забезпечує структурно - змістовне наповнення міфу соціокультурними елементами. В дисертаційній розвідці запропоновано авторську класифікацію української ідентичності, яка охоплює період 1991 - 2024 років. Вона ґрунтується на визначенні основних топосів або місць, що сприяли формуванню динаміки розуміння української ідентичності та соціокультурних процесів. Перший період української ідентичності охоплює період 1991 - 2004 років. Основним його топосом постає здобуття незалежності українською державою та формування спільної ідентичності. Другий період української ідентичності відбувається у 2004 - 2010 роках. Центральним місцем або подією цього періоду постає Помаранчева революція 2004 року. Вона сформувала динаміку розвитку та поширення української ідентичності в суспільстві на основі державно - громадських компонентів. Третій період української ідентичності триває впродовж 2010 - 2014 років. Ключовим його місцем, що визначає міфологічний вимір української ідентичності, постають президентські вибори. Результати останніх визначили подальшу русифікацію українського соціокультурного виміру. Зважаючи на це, четвертий період української ідентичності триває впродовж 2014 - 2019 років. Основною подією, яка визначає соціокультурний вимір української ідентичності у вищевказаний період, постає Революція Гідності 2013 - 2014 років. Вона сприяла утвердженню національних та розвитку громадських елементів української ідентичності у колективній свідомості народу. Наступний період української ідентичності охоплює хронологічні межі 2019 - 2022 років. У цей період центральними подіями або процесами, що визначають міфологічно - архетипні особливості української ідентичності, постають президентські вибори та поширення пандемії коронавірусу. Останній період української ідентичності триває впродовж 2022 - 2024 років. Його центральним топосом постає повномасштабна російсько - українська війна. Вона забезпечила найбільший рівень розвитку української ідентичності за часів Незалежності та сприяла багатогранній боротьбі народу за збереження власної історико - культурної самобутності. В дослідженні виокремлено такі соціокультурні міфи, притаманні українській ідентичності в період 1991 - 2004 років: формування державної незалежності України; співпраця з широким спектром міжнародних суб’єктів; вплив імперської та комуністичної спадщини на суспільну свідомість українців. Вищевказані міфи демонструють створення передумов чи підґрунтя для формування української ідентичності. У міфологічному вимірі української ідентичності простежено наявність таких архетипів: дитина; мандрівник; дім; земля; поле; бунтівник. В міфах української ідентичності цього періоду наявні такі універсальні міфологічні мотиви: боротьба за виживання; подолання викликів задля віднайдення самобутності; переродження; народження. В період 2004 - 2010 років у міфологічному вимірі української ідентичності наявні такі соціокультурні елементи: інтенсифікація співпраці з європейськими міжнародними партнерами; конституювання державно - громадянських елементів української ідентичності; боротьба народу за свободу та демократичний розвиток української держави; формування політики пам’яті та осмислення ретроспективних подій на основні української культурної спадщини. У вищевказаний період ключовими архетипами міфологічного виміру української ідентичності постають такі: дитина; трікстер; герой; мудрець; земля. Визначено, що українській ідентичності цього періоду властиві такі універсальні міфологічні мотиви: мужність; відвага; хоробрість; сила. Впродовж 2010 - 2014 років українська ідентичність характеризується крізь призму таких соціокультурних міфів: посилення міжнародної співпраці з Росією; поширення російського гібридного впливу на український соціокультурний вимір; поширення тенденції узурпації влади. В свою чергу, до ключових архетипів, які характеризують українську ідентичність у цей період, можна зарахувати такі: тінь; трікстер; дитина. Розкрито, що у вищезазначений період українська ідентичність визначається на основі таких універсальних міфологічних мотивів: всевладдя; помста; тиранія; безконтрольність. У період 2014 - 2019 років українська ідентичність визначається на основі міфів, які стосуються таких соціокультурних аспектів: демократичного державного розвитку; міжнародної інтеграції в Європу; подолання російського гібридного впливу на українське православ’я; боротьби українського народу за власну свободу та незалежність. Центральними культурними прообразами, що притаманні українській ідентичності, постають такі: герой; захисник; мученик; матір; мудрець; дім; Батьківщина; поле. Визначено, що у вищевказаний період в українській ідентичності відбувається превалювання таких універсальних міфологічних мотивів: жертовність; героїзм; боротьба; очищення; самопізнання. Впродовж 2019 - 2022 років у міфологічному вимірі української ідентичності спостерігаються такі соціокультурні елементи: формування в суспільній свідомості уявлення про летальність або смертельність вірусу COVID - 19; трансформація способу життєдіяльності індивідів; мережева репрезентація української ідентичності; переосмислення символічного сприйняття медичних працівників. У цей період архетипи героя, матері та тіні характеризують міфологічний вимір української ідентичності. Встановлено, що впродовж вищевказаного періоду універсальні міфологічні мотиви самопожертви, відваги, мортальності, репрезентуються в змістовно - символічному вимірі української ідентичності. В період 2022 - 2024 років соціокультурні міфи, які стосуються об’єднання українського народу в боротьбі проти Росії та захисту європейської цивілізації, здійснюють ключовий вплив на динаміку функціонування української ідентичності. У вищевказаний період архетипи захисника, поля, часу, долі та кордоцентризму постають фундаментальними для української ідентичності. Універсальні міфологічні мотиви винахідливості, покарання, професійності, хоробрості, руйнування, самопожертви, переродження репрезентують специфіку української ідентичності у вищевказаний період повномасштабної війни. Наукова новизна запропонованого дисертаційного дослідження полягає у розробці авторської типологізації етапів розвитку та функціонування української ідентичності. Вона здійснюється на основі застосування критерію «топос». Цей критерій сприяє виокремленню центральних соціокультурних місць та подій, що впливають на міфологічний вимір української ідентичності у період 1991 - 2024 років. Критерій «топос» дав змогу виокремити такі періоди міфологічного виміру української ідентичності: створення передумов для формування міфів і архетипів української ідентичності (1991 - 2004 роки); утвердження в міфологічному вимірі української ідентичності громадянських елементів (2004 - 2010 роки); посилення неоколоніальних радянсько - російських соціокультурних символічних образів в міфологічному вимірі української ідентичності (2010 - 2014 роки); створення передумов для дистанціювання від неоімперського російського дискурсу в міфах і архетипах української ідентичності (2014 - 2019 роки); трансформацію ключових складових символічно - культурних та міфологічних образів української ідентичності впродовж поширення пандемії COVID - 19 (2019 - 2022 роки); поширення національно - мілітаризованих компонентів у міфології української ідентичності (2022 - 2024 роки). Пояснення вищевказаних періодів відбувалося на основі вивчення наукового дискурсу, який стосувався характеристики соціокультурних процесів в українській державі впродовж 1991 - 2024 років. В науковій розвідці комплексно та систематизовано виокремлюються основні культурно - символічні каталізатори української ідентичності. Вищезазначена оптика дисертаційного дослідження постає новаторською та спрямована на формування альтернативної інтерпретації української ідентичності. Значна увага в дослідженні приділяється виявленню зв’язку міфологічного виміру української ідентичності з універсальними міфологічними мотивами. Запропонований дослідницький погляд представлений вперше в науково - академічному знанні у контексті проблематики української ідентичності та спрямований на демонстрацію спільних структурних мотивів між різними типами міфів. У дисертаційній розвідці вперше розкриваються основні тенденції розвитку міфологічного виміру української ідентичності за часів Незалежності. Аналітика міфологічного виміру передбачає виокремлення динаміки розвитку соціокультурних міфів, архетипів та універсальних міфологічних мотивів, притаманних українській ідентичності. Вказаний дослідницький фокус дає змогу осмислити та інтерпретувати українську ідентичність на символічно - культурному рівні. Дисертаційна робота характеризується значною практичною цінністю. Це зумовлено тим, що запропонована наукова розвідка сприяє конструюванню науково - методологічного інструментарію дослідження, валідного для застосування науковцями в процесі вивчення різноманітних соціокультурних феноменів крізь призму міфів. Результати, репрезентовані в дисертації, можуть складати основу для створення науково - академічних курсів у межах гуманітарних та соціальних наук, які спрямовані на символічно - культурне розуміння української ідентичності.