Browse
Recent Submissions
Item До історії першого народного училища у Києві(2025) Шандра, ВалентинаПроаналізовано чинники заснування у 1789 р. Київського головного народного училища та з’ясовано обставини його закриття у 1809 р. Простежено ставлення державної адміністрації, місцевих органів влади та киян до цієї школи, встановлено чисельний і соціальний склад учителів та учнів. Зауважено, що у ньому безкоштовно надавалась початкова і середня освіта. Київське головне народне училище постало як один із засобів імперського центру забезпечити лояльність підданих через русифіковану освіту. Російська держава зважала на історичне значення Києва для імперського утвердження у краї, а тому запроваджувала російську школу. Етнічне походження місцевої людності — українців і поляків — до уваги не бралося попри те, що училище утримувалося на кошти річпосполитської Едукаційної комісії (Komisja Edukacji Narodowej) та міського бюджету Києва. Заснування училища було підтримане киянами, що свідчило про прагнення загалу до освіти й розуміння її соціальної значимості. У традиціях маґдебурзького права городяни виявили активність і придбали на кошти міста приміщення для училища. Вирішальну роль при забезпеченні школи професійними педагогами та налагодженні навчання зіграла Києво-Могилянська академія, вихованці якої почали тут викладати. За двадцять років існування школи в ній отримало знання близько 2 тисяч дітей, здебільшого на початковому рівні нижчих класів. Київське головне народне училище не витримало перевірки часом, припинивши своє існування в часи освітніх реформ Александра І, проте послужило солідною базою для відкриття у Києві нових навчальних закладів — гімназії вищих наук та повітових і парафіяльних шкіл з уточненими становими рівнями освіти.Item Приватний лист Інокентія Ґізеля 1681 року(2025) Тесленко, ІгорУ розвідці аналізується нещодавно виявлений приватний лист одного з найвідоміших українських інтелектуалів XVII ст. — архимандрита Києво-Печерського монастиря Інокентія Ґізеля (1610–1683). Лист було написано 15 (25) червня 1681 р. й адресовано Самійлові Жеребилові, посереднику в контактах настоятеля з волинським шляхтичем Дмитром Жабокрицьким, майбутнім луцьким і острозьким православним єпископом Дионісієм. У ньому міститься прохання терміново та в умовах максимальної секретності передати важливі папери Жабокрицькому, адже від цього залежали його честь і добробут. 25 жовтня 1684 р. текст листа внесено до актових книг Луцького ґродського суду. Його оприлюднення було, очевидно, пов’язане з кризою у відносинах Жабокрицького та його дружини — конфліктом, який призвів до розлучення і тривалих майнових суперечок між колишніми шлюбними партнерами. Відтак, послання Ґізеля перетворювалося на потенційний компромат, здатний вплинути на підсумок протистояння. Водночас документ відкриває ширший контекст: він підтверджує тісні контакти православних середовищ Київської митрополії по обидва боки кордону між Московією та Річчю Посполитою. Таким чином, знахідка дозволяє розширити уявлення про коло комунікацій Інокентія Ґізеля та про характер православних мереж у Східній Європі другої половини XVII ст. Текст листа опубліковано у додатку.Item Атрибуція й експертиза книжкових пам’яток. З досвіду Інституту книгознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, відп. ред. Г. І. Ковальчук (Київ: Академперіодика, 2023), 400 с.: іл.(2025) Затилюк, ЯрославРецензоване видання є колективною працею співробітників наукових відділів Інституту книгознавства при Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського (далі — НБУВ). Уміщені тут статті провідних українських фахівців з досліджень книжкових видань, творів графіки та музики є підсумковим викладом їхніх студій, виконаних у рамках планової наукової теми 2019–2021 рр. Разом із тим мета книги ширша — стати помічною у книгознавчих дослідженнях, а також у підготовці експертиз українських культурних пам’яток, передусім книжкових видань різного часу. Тож практично кожна зі статей збірника містить методичні рекомендації про порядок здійснення експертизи, а також практичні поради щодо довідкової літератури, спеціальних джерелознавчих публікацій та інтернет-каталогів. Автори щедро (а часом навіть переобтяжливо) діляться власним досвідом атрибуції графічних та музичних творів, і передусім книжкових видань — від кириличних і латинськомовних друків українських та західних друкарень XVII–XVIII ст. до псевдовидань української діаспори ХХ ст.Item Краєзнавство у дослідницьких візіях професора Петра Тригуба(2025) Михайлуца, Микола; Бажан, ОлегМета статті окреслюється історико-краєзнавчим доробком відомого українського історика, вченого-краєзнавця Петра Микитовича Тригуба, висвітленням основних напрямків краєзнавчих досліджень і тематик, які увійшли до наукової спадщини вченого. Наукова новизна роботи полягає в аналізі історіографічної спадщини Петра Тригуба, у генезисі наукової та науково-організаційної історико-краєзнавчої роботи професора та педагога, визначенні основних етапів і періодизації його краєзнавчої діяльності, окресленні регіональної проблематики та наукових методів, якими користувався вчений задля реалізації творчих задумів, яким присвятив своє науково-дослідне життя. Висновки. Ключову роль на формування поглядів П. М. Тригуба на об’єктивний світ і людини в ньому зіграла "мала батьківщина", місце де народився вчений – селище Коломак на Слобожанщині. Краєзнавчий компонент наукової спадщини історика становить 2 монографії та понад 50 наукових статей, наукових повідомлень, тез доповідей тощо. Переважно усі вони присвячені історичним регіонам Слобожанщині та Півдню України. Періодизація краєзнавчої історіографії П. М. Тригуба окреслюється двома періодами. Перший період: перша половина 1970-х рр. і до кінця 1980-х рр., для якого було притаманним висвітлення системи совєцького будівництва в українських регіонах, зокрема на Київщині, Чернігівщині, Вінниччині, Полтавщині й ін. Від 1987 р. змінюється спрямованість краєзнавчої тематики науковця П. Тригуба, проте вона не виходила за межі таких аспектів, як: краєзнавча література з історії Миколаївщини, роль музеїв у вихованні молоді, громадська діяльність за збереження пам’яток історії та культури на Півдні України тощо. Другий період, значно ширший за попередній у часовому вимірі (1991-2016), слід розглядати у контексті двох стадій: перша (1991-2004), спричинена проголошенням державної незалежності України, що спонукало історика звернутися до аграрного краєзнавства, історії південноукраїнського села; друга (2005-2016), коли у краєзнавчому доробку переважає символ подієвого минулого зафіксованого сильними емоціями через пам’ять дитинства про бáтьківщину, про селище Коломак, до історії якого історик П.М. Тригуб повертатиметься у статтях і монографіях.Item Слуга, або Фрагменти життя генерала Сєрова(1994) Бажан, ОлегРозжалування в 1963 році колишнього шефа КДБ, генерала армії Івана Сєрова та позбавлення його Золотої Зірки Героя Радянського Союзу викликали хвилю найрізноманітніших чуток і домислів. Дехто вважав таку міру покарання наслідком особистої причетності Сєрова до кривавих акцій НКВС, інші ж пояснювали це серією численних закулісних інтриг, удало розіграних на Старій площі і Луб'янці. Сам Іван Олександрович не був багатослівним і лише інколи казав, що історія ще віддасть йому належне, розкриє те, про що доводилося мовчати...Item Розділяючи на "чистих" і "нечистих"(1995) Бажан, ОлегЗ кінця 50-х і до 80-х років вище політичне керівництво України, уряд республіки, Рада в справах релігій при РМ УРСР вели планомірну роботу по обмеженню впливу найбільш поширених релігійних конфесій і течій на віруючих. Свій конкретний вияв це знайшло у ряді нормативних актів, спрямованих на повне підпорядкування релігійних громад спеціальним державним органам, скорочення духовних учбових закладів, кількості священнослужителів тощо. Нерідко владні структури вдавалися і до таких підступних кроків, як дискредитація окремих конфесій, релігійних груп, священників, розпалювання розкольницьких тенденцій. Зокрема, такі завдання покладалися на спеціальний підрозділ П'ятого управління Комітету держбезпеки України, його місцеві структури. Спираючись на розгалужену агентурну мережу, вони відстежували релігійні процеси, що відбувалися у регіонах, висловлювали свої рекомендації уповноваженому в справах релігій.Item Правда про "Справу Віктора Погружальського" або Хто і чому здійснив підпал Державної публічної бібліотеки АН УРСР(1997) Бажан, Олег; Данилюк, ЮрійПодія, що сталася того дня, сколихнула без перебільшення все українське суспільство. 24 травня 1964 р. в самому центрі Києва протягом доби палала Державна публічна бібліотека Академії наук України. Невблаганне полум'я за лічені хвилини пожерло раритетні видання, рукописи, все, чим могла б пишатися кожна культурна нація. Наслідки пожежі були катастрофічними. Як довідуємось з доповідної записки відділів ЦК Компартії України, стихією було знищено близько 500 тисяч одиниць літератури, що становило приблизно 20 % всього книжкового фонду.Item Зовнішньо-політичні акції СРСР у 50–80-ті рр. та їх вплив на розвиток опозиційного руху в Україні(2000) Бажан, ОлегПоширення дисидентства у другій половині 50-х — 80-ті рр., розповсюдження опозиційних настроїв серед різних верств населення України стали своєрідною реакцією не лише на внутрішню політику КПРС, що характеризувалася невиправданими деформаціями в економічній та духовній сферах, а й на зовнішньо-політичні акції радянської держави, які супроводжувалися силовими демаршами на міжнародній арені, втручанням у справи країн соціалістичної орієнтації.Item "Самвидав" як засіб поширення об'єктивної інформації про Україну в 60–80-х роках(1998) Бажан, ОлегЦілком очевидно, що в умовах жорсткої політичної цензури про будь-яке оприлюднення позацензурної літератури, заяв, петицій, листів активних учасників національного руху не могло бути ніякої мови. Отож єдиним каналом їх розповсюдження в 60-80-х рр. залишався "самвидав" – непідконтрольний засіб поширення об'єктивної інформації про Україну.Item "Празька весна" у документах Галузевого державного архіву Служби безпеки України(2008) Бажан, ОлегЦінний фактичний матеріал, який має найбільшу репрезантивність у вивченні суспільної атмосфери в Українській РСР на тлі подій у Чехословаччині у 1968 р. знаходиться у фонді 16 "Доклады, представления и специальные сообщения органов госбезопасности в партийные и государственные органы" Галузевого державного архіву Служби безпеки України. Спеціальні інформаційні повідомлення Комітету державної безпеки при Раді Міністрів УРСР на адресу ЦК КПУ дають змогу простежити динаміку політичних настроїв різних прошарків населення України в умовах чехословацької кризи 1968 р., виявити зв’язок між жорстким зовнішнім курсом радянської держави та зростанням негативної політичної активності окремих громадян, розкрити канали проникнення та розповсюдження в УРСР об’єктивної інформації про політичні та економічні реформи в ЧССР, з’ясувати ставлення вищого політичного керівництва республіки до реформаторського курсу ідеологів та практиків "Празької весни". Відібрані документи публікуються згідно з археографічними правилами, мовою оригіналу. Наявні у тексті стилістичні й орфографічні помилки, що не впливають на зміст документа, виправлені без застережень.Item Суспільні настрої в Україні у ході чехословацької кризи 1968 року за донесеннями радянських спецслужб(2008) Бажан, ОлегСпираючись на невідомі документи з Державного архіву Служби безпеки України, автор дослідив реакцію українців на події "Празької весни" 1968 року, а також дії комуністичної влади СРСР, спрямовані на придушення спроб демократизації Чехословаччини.Item Суспільні настрої в Українській РСР у перші дні Великої Вітчизняної війни (за документами Галузевого державного архіву Служби безпеки України)(2011) Бажан, ОлегThe present documents of Branch archive of Security service of Ukraine showed that security officers fixed the statements made by representatives of different social and professional groups at the beginning of Great Patriotic War.Item Архітектор "Великого терору" на Полтавщині: Олександр Олександрович Волков(2017) Золотарьов, Вадим; Бажан, ОлегОпираючись на унікальні документи і матеріали, уперше докладно відтворюються основні етапи життя начальника УНКВС по Полтавській області Олександра Волкова. Встановлена його безпосередня участь у "радянізації" території Північного Кавказу, Азово-Чорноморського краю, фальсифікації справ під час "Великого терору".Item Чарка Семена Палія: історія та походження(2025) Шевченко, Олена; Затилюк, ЯрославУ статті проаналізовано інформацію фондово-облікових документів Національного музею історії України та Чернігівського історичного музею про обставини появи чарки Семена Палія в зібраннях цих установ. Автори коментують дослідницьку гіпотезу про можливе зберігання означеного предмета в ризниці Києво-Межигірського монастиря та його подальше потрапляння до представників відомого козацького роду Танських. Розгляд цієї гіпотези супроводжується зверненням до питання особливостей творення історичної пам’яті про відому козацьку святиню та пов’язаного з нею фастівського полковника Семена Палія. На думку авторів, популярність Семена Палія ініціювала запит на його предмети Василя Васильовича Тарновського, відомого колекціонера козацьких старожитностей. І на цей запит, відповідно, могли відгукнутися представники роду Танських. Однак залишається відкритим питання, чи чарки, що їх купив В. Тарновський, справді належали відомому козацькому полковнику.Item Молдавські й білоруські рукописні документи 15–17 століття в колекції Національного музею історії України: траєкторія походження(2025) Арістов, ВадимУ статті розглядаються питання шляхів надходження низки рукописних документів молдавського й білоруського походження до колекції Національного музею історії України. Ідеться про чотири грамоти молдавських правителів, грамоту великого князя литовського Олександра й витяг із книги мінського трибуналу.Item Відмова від військової служби в російській армії в роки Першої світової війни як антивоєнний соціальний протест(2024) Шандра, ВалентинаМетою статті є з’ясування чинників наростання антивоєнних протестів у російській армії під час Першої світової війни, виявлення форм відмови від військової служби, соціального складу ухилянтів та заходів держави щодо зменшення його розмірів на основі залученої джерельної бази (законодавчих актів, мемуарів, архівних документів). Аби зрозуміти природу дезертирства застосовано наукові підходи соціальної історії та історичної антропології, історії "знизу", а також так званої "нової воєнної історії", які сприяють розумінню не лише характеру імперських інтересів Росії, а й дозволяють збагнути природу вчинків солдатів. Проблему актуалізує ще й те, що значна частина подій Першої світової війни відбувалася на теренах України, де розміщувалися армії кількох фронтів, солдати яких ставали ухилянтами та дезертирами, посилюючи тим самим нестабільність воєнного часу. Наукову новизну становлять висновки про те, що відмова брати участь у війні суттєво впливала на її перебіг, змінюючи пасивний характер спротиву, який з часом набирав активних форм протесту: від втеч, відсиджувань, здачі в полон до братання супротивників. Масштаби відмов та їх масове зростання вказують на те, що вони стали значним соціальним явищем, яке суттєво підривало основи російської державності, зокрема її армії, яка трималася на примусі та насиллі. Серед широких солдатських мас урядовий патріотичний офіціоз не отримав сподіваної підтримки, а воєнні події наступних років переконували солдатів у безглуздості і безперспективності війни, вказуючи на її антинародний характер. Наростаючі протести свідчили про внутрішню нестабільність армії, антидержавні настрої в її середовищі. Солдати доходили висновку, що не варто воювати за державу, інтереси якої не збігаються з їхніми власними. Соціальний протест набирав активного характеру, який межував з самочинною демобілізацією. Крім того, авторитет російської армії серед населення падав через мародерство, наростала нестабільність, внаслідок чого посилювалася злочинність карного характеру, чим сповна скористалися більшовики, готуючи жовтневий переворот 1917 року. Втікачами з фронту ставали не боягузи та порушники армійської дисципліни, а солдати, котрі не хотіли вмирати за чужі для них інтереси, які цінували власне життя і прагнули попри все вижити у важких умовах війни.Item Радянські органи державної безпеки на Одещині у 1932–1938 роках: організаційна структура, керівний склад, напрямки діяльності(Олді+, 2025) Золотарьов, Вадим; Бажан, ОлегПісля утворення Одеської області наприкінці лютого 1932 року було сформовано обласний відділ ДПУ на базі V–го (Одеського) оперативного сектора. У 1934 році радянські органи безпеки зазначали чергової реорганізації. На підставі постанови Центрального Виконавчого Комітету СРСР від 10 липня 1934 року запрацював Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР. Нове відомство мало опікуватися забезпеченням революційного порядку та державної безпеки; охороною громадської (соціалістичної) власності; вести акти громадянського стану (запис народження, смерті, шлюбу та розлучень); забезпечувати охорону кордонів держави. У складі НКВС СРСР утворювалися: Головне управління державної безпеки (ГУДБ); Головне управління робітничо-селянської міліції (ГУРСМ); Головне управління прикордонної та внутрішньої охорони (ГУПВО); Головне управління виправно-трудових таборів і трудових поселень (ГУТАБ); Відділ актів громадянського стану (ВАГС); Адміністративно-господарче управління (АГУ).Item Політичні терміни та реалії в Казках Рабі Нахмана з Брацлава(Liha-Pres, 2025) Корн, СофіяРабі Нахман із Брацлава (1772–1810) – засновник і єдиний цадик Брацлавського хасидизму. З 1806 року до смерті він розповідав своїм учням казки їдишем, які його учень рабі Натан Штернгарц записав, переклав гебрейською та надрукував 1815 року двомовним виданням, як і заповідав Нахман.Item Проблема локалізації Великої Болгарії хана Кубрата (історіографічний аспект)(Liha-Pres, 2025) Бубенок, ОлегВ історії кочівників приазовських степів раннього Середньовіччя є чимало нез‘ясованих та спірних питань. Серед них варто виділити повідомлення візантійських істориків Феофана та Никифора про розташування так званої Великої Болгарії, засновником якої в першій половині VII ст. був хан Кубрат.Item Доба Директорії УНР (грудень 1918 – 1921 рр.)(Університетська книга, 2023) Скальський, Віталій; Разиграєв, ОлегРозділ 7.6. з науково-популярного видання "Історія Волині", у якому йдеться про добу Директорії УНР (грудень 1918–1921 рр.).