Навчально-культурологічна лабораторія
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Українське кіно перших десятиліть незалежності : з циклу "Українське кіно: сторінки історії"(2024) Брюховецька, ЛарисаУ цій статті є дві сюжетні лінії: перша - ситуація в кіно часів Незалежності, друга - його художні тексти. І хоч як не хочеться витрачати час на окреслення проблем, без цього не обійтися, бо як тоді пояснити аж надто малу за 20 років кількість текстів-фільмів, що ідентифікуються з поняттям "українські". Історіософія, наука, що тлумачить сенс історії, стверджує, що прогрес в історичному розвитку цивілізації відсутній, а, отже, не слід лякатися, що зміни, які були в українському кіно, більше негативні, як позитивні. А якщо дипломатичніше: розвиток нашого кіно має характер діалектичний. Додамо: жодне явище не вивчається ізольовано, а в зв’язку з епохою, її структурою і світоглядом. Тим більше, коли йдеться про таке складне явище як кінематограф - від суспільної дійсності його не відділити. Зосереджуватися на дійсності потреби немає - з особливістю українських реалій перших десятиліть Незалежності читачі обізнані.Item Сучасні тексти на сцені: теми, ідеї, форми подачі(2024) Котенок, ВікторіяНині українські театри, шукаючи матеріал для нової вистави, все частіше звертаються до сучасних п'єс, прозових творів, поезії. Спостерігається чималий інтерес до творів, які рефлексують на тему війни – як сучасної, так і попередніх. До цієї групи вистав належать: вистава "Проста українська скіфська баба" Миколаївського академічного художнього театру, за романом «Доця» Тамари Горіха Зерня, режисер Артем Свистун; вистава "Легенди Києва" Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, поставлена Наталією Сиваненко за п'єсою Катерини Пенькової ; вистава "Тускульські бесіди" Київського театру на Подолі, автор і режисер американський драматург Річард Нельсон. Такі постановки дають людям можливість прожити внутрішні травми, шукати і знайти відповіді на болючі питання, глянути на свої проблеми збоку, полегшити свій емоційний стан і відчути, що вихід з будь-якої ситуації можна знайти.Item Шевченко – Довженко – Миколайчук. Архетип культурної традиції у просторі національної ідеї(2024) Ямборко, ОльгаКультура та нація – поняття взаємопов'язані до тієї міри, що визначають одне одного. Чинник культури, хоча сам собою не становить нації, – стверджував В. Старосольський у своїй монографії "Теорія нації" (1922), – становить одну з найважніших умовин для її народження. Власне, формування української модерної нації є яскравим тому свідченням, її парадигмою-натхненником став Тарас Шевченко. Такого само неподібного до інших національних геніїв уже в масштабах світового кінематографа дала українська культура у ХХ ст. в особі Олександра Довженка. Шевченко і Довженко були заручниками однієї й тієї ж імперії, яка змінилась класово, але не змінилась по суті. Іван Миколайчук волею долі у другій половині ХХ ст. прийме естафету культурної традиції своїх попередників. Його творча місія покладатиметься на морально-етичний принцип, означений в буковинській легенді про білого птаха з чорною ознакою.Item Носії національного в українському кіномистецтві. Олександр Довженко та Іван Миколайчук(2024) Брюховецька, ЛарисаОлександр Довженко та Іван Миколайчук. Паралель, безперечно, зухвала, адже це різні, скажімо так, вагові категорії. Якщо Довженко – визнаний у світі класик, чиє ім’я занесене в кіноенциклопедії і якому присвячено багато досліджень, виданих в Києві, в Москві, а перелік книг, що вийшли в незалежній Україні, доповнює десяток зарубіжних, то простір, у якому високо цінують Миколайчука, вужчий. За свого життя він здобув визнання і любов не в офіційних колах, а в широкого глядача, став легендою. З роками його творчість піднімається в ціні: в Незалежній Україні його фільми переглядають, йому присвячують вечори пам’яті, випускають фільми і телепередачі, про нього вже видано більше 10 книг, вийшли друком його сценарії. І все ж, попри різний резонанс, паралель між Довженком і Миколайчуком цілком правомірна. Насамперед тому, що національна ідентичність обох була даною їм від народження, і вони від неї не відцуралися.Item Жертовність іноземних легіонерів(2024) Іванишина, ЛарисаУ стрічці "Легіони світла" йдеться про добровольців з 55 країн, які воюють в Україні проти російських військ. Як і в інших документальних фільмах на матеріалі війни, цей монтується з кількох компонентів: зйомка під час боїв, слова учасників бойових дій. Стрічка перебивками умовно поділена на кілька частин. У першій розповідається про добровольців з далекого зарубіжжя, переважно з Британії і США, у другій – про поляків і тих, хто прибув з колишніх республік СРСР. І заключна частина висвітлює добровольців з росії. Найважчі бої іноземні легіонери вели у Сєвєродонецьку та Бахмуті. "Легіони світла" – шостий фільм із циклу "Воєнна розвідка в Україні". Перші п’ять – "Авіапрорив на Азовсталь. Небо", "Битва за острів Зміїний. Море", "Харківський контрнаступ. Земля", "Збиті льотчики росії" та "Війна за море: від Дніпра до Криму" – вже доступні на каналі YouTube ГУР МО України.Item "Я і Фелікс": колективний спогад про 90-ті(2024) Канівець, АнастасіяФільм "Я і Фелікс" став повнометражним ігровим дебютом режисерки Ірини Цілик і письменника та військовослужбовця Артема Чеха (Чередника). Хоча у фільмі йдеться про чоловічі досвіди – досвід переходу хлопчика в підлітка, а з підлітка в юнака, досвід покаліченого війною чоловіка – проте передані вони поглядом жінки, що сама була дитиною в 90-ті і стала матір’ю в 2000-ні. Окрім дорослішання й образу 90-х як часу випробувань і пошуків, важливою темою фільму є тема війни. Для покоління 30-40-річних дев’яності залишаться часом, що водночас травмував і зростив. Нашим колективним Феліксом.Item Вкрадена весна: "Про сухі трави" Нурі Більге Джейлана(2024) Швець, ЮлійІнтрига забороненого кохання вчителя, вчительки й учениці в Богом забутій сільській школі в горах Анатолії стала хорошим приводом для іншої – всеохоплюючої красивої історії про (не)можливість особистісної свободи в тенетах кислотної моралі, яка, незалежно від географічних координат, втримується на плаву завдяки диким обрядам середньовіччя та вікторіанської епохи. Про це стрічка живого класика світового кіно Нурі Більге Джейлана.Item Західна оптика "хорошого росіянина"(2024) Канівець, АнастасіяСеред серіальних новинок року український глядач, на превеликий жаль свій, побачив і мінісеріал під назвою "Джентльмен у Москві". Факт сам по собі маловтішний, адже показує, наскільки західному світу важко скинути з себе російські чари і бодай на час міжцивілізаційної війни відкласти вбік стереотипи про "матушку-росію". Цей аватар має змусити глядача «зрозуміти» і полюбити показаний йому світ – байдуже, наскільки далекий той від реального.Item Герої 77-го Каннського кінофестивалю(2024) Швець, ЮлійЯкщо спробувати узагальнити тематику показаних на 77-му Каннському кінофестивалі картин, то вона вписується в основний політико-кінематографічний конфлікт між класичними й "ново-етичними" цінностями, між екзистенційною глибиною й "актуальною журналістикою".Item "Картинка" чи "зображення": діалектика візуального у кіно(2024) Ямборко, ОльгаКіно – передовсім візуальне мистецтво, тож роль зображення тут особлива, бо воно є простір і дія. Концепція зображення зазнавала безлічі трактувань, пошуків, розвиток яких уможливлювали як авторська ідея, так і технології водночас. Поява кольору у кінематографі остаточно розщепило його візуальне ядро на "зображення" і "картинку". При цьому перше є предметом художнього переосмислення і творчої дії, а друге – предметом культу комерційного кіно і технічного прогресу.Item Об'ємні світи Валентини Костилєвої(2024) Брюховецька, ЛарисаПерший місяць після повномасштабного вторгнення, коли Київ опинився під загрозою, один із каналів українського телебачення щоранку з 6.00 до 7.00 показував анімаційні фільми. Українські! Класичні: мальовані та об'ємні. Подарунок для душі, мандрівка у чарівний світ. Щира і чудова українська анімація в той напружений час була терапією для психіки. Одна із відомих представниць цього виду кіно – Валентина Костилєва, українська режисерка анімаційного кіно, режисерка телебачення, викладачка.Item Роман Бондарчук: кіно українського Півдня(2024) Канівець, АнастасіяТворча кар’єра Романа Бондарчука напрочуд стабільна: ще з кінця 1990-х – лауреат низки українських і міжнародних фестивалів, причому в царині не лише кіно, а й журналістики і телебачення. Студентом у своїх фільмах одержував нагороди за операторську роботу, за режисуру, призи за найкращий ігровий фільм і найкращу операторську роботу. Вже на цьому етапі увиразнилась така ключова для творчості митця риса, як поєднання ігрового й документального кіно. Образну й концептуальну картину українського Півдня Роман Бондарчук показав у своєму повнометражному дебюті "Вулкан". Назва апелює до ідеї "пульсації енергій": "Потрапляєш туди і розумієш, що живеш на вулкані". За Півднем прочитується і вся Україна. Режисер вміє показати цю землю, її людей без прикрас, але з любов'ю. Він вірить у силу кіно, в те, що воно малими кроками змінює світ на краще.Item Стовідсоткова прихильність до точки зору персонажів. Мадс Міккельсен(2024) Брюховецька, ЛарисаМадс Міккельсен став акторським уособленням міжнародних успіхів кіномистецтва Данії. Він професійно займався танцями протягом восьми років, перш ніж вступити до державної театральної академії Данії. В кіно почав зніматися у віці 30 років. Його міжнародна кар'єра почалася з блокбастерів. Мадса люблять і глядачі, і професіонали. 2012 року на МКФ у Каннах він здобув нагороду за найкращу чоловічу роль у фільмі "Полювання". Про Мадса Міккельсена, його знаменитий земляк Карл Теодор Дрейєр писав: "Актор починає з того, що вживається в образ, який він збирається представити, він не заспокоїться, поки його серце не заб’ється в унісон з цим образом".Item Анастасія Карпенко та її героїні(2024) Котенок, ВікторіяАнастасія Карпенко – українська акторка театру і кіно. У героїнях, зіграних Анастасією Карпенко, легко можна впізнати образ сучасної української жінки – більшою чи меншою мірою втомленої, згорьованої, змушеної багато працювати і віддаватися своїм рідним, але сильної духом, внутрішньо незламної, яка щодня вміє знаходити у собі ресурси, щоб жити і працювати, допомагати і любити.Item "Я" героя українського радянського революційного фільму: індивідуальність персонажа як ідеологічна схема(Дух і Літера, 2024) Канівець, АнастасіяРозділ з колективної монографії за підсумками конференції "Радянське "я" і радянське "ми" між ідеологією і реальністю = Soviet "I" and Soviet "We" between Ideology and Reality". Розділ присвячено змінам образу центрального персонажа в українському радянському революційному кіно. Впродовж історії існування жанру як він сам, так і тенденції зображення героя в ньому зазнавали помітних змін. У 1920-х рр. апробовувалися різні можливості репрезентації образу, сформувалися два основні його типи; в сталінську добу домінував монументалізований герой; у наступні десятиліття підхід до створення образу ускладнився і проблематизувався відповідно до урізноманітнення і диференціювання самого жанру. Окрема увага приділена екранізаціям роману М. Островського "Як гартувалася сталь": кожна з трьох стрічок 1940-х, 1950-х і 1970-х рр. пропонувала інше, відповідне своєму часу, бачення Павла Корчагіна як знакового в радянській культурі образу. Герой українського радянського революційного кіно значною мірою акумулював у собі зміни, яких у різні періоди існування СРСР зазнавав як сам жанр, так і весь кінематограф.Item Іван Миколайчук і українські письменники(2024) Брюховецька, Лариса15 червня Іванові Миколайчуку виповнюється 83 роки. Діалог із національною літературою дуже важливий для самовияву кіномистецтва. Її сучасне прочитання, смілива інтерпретація — неодмінна умова успіху, бо сучасним є те, що ми переживаємо, читаючи, сучасна наша насолода найвищою художньою досконалістю. А поетичне кіно у частині своїх здобутків спиралося на творчість Коцюбинського, Стефаника, Гоголя — твори високої художньої якості, а також залучало такі постаті як Тарас Шевченко і Леся Українка. Іванові Миколайчуку було 18 років, коли він, студент театральної студії Чернівецького музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської, почав писати.Item "Екологію душі, екологію мови, екологію нації треба берегти..." : Сергій Лисецький про створення фільму-опери "Наймичка" за поемою Шевченка(2024) Лисецький, СергійУ 2014 році, до 200-х роковин Шевченка, відбулася серія показів фільму-опери "Наймичка" Ірини Молостової й Василя Лапокниша (1963). Це екранізація опери Михайла Вериківського за однойменною поемою Тараса Шевченка. Фільм представляв оператор-постановник Сергій Лисецький – майстер української операторської школи і шанований викладач операторської майстерності, котрий, на превеликий жаль, відійшов у засвіти в січні позаминулого року. Один із показів відбувся в Галереї мистецтв Києво-Могилянської академії: показ тоді переріс у щось значно більше – у живе спілкування з аудиторією, в свого роду інтерв’ю, що його майстер давав не конкретному журналісту, а цілій глядацькій залі. І розмова не обмежилася фільмом – мова зайшла про фундаментальні людські й національні цінності, що їх такою яскравою ілюстрацією стала "Наймичка". До 210-х роковин Тараса Григоровича і на пошану світлої пам’яті Сергія Опанасовича публікуємо цю розмову. За ці десять років вона не втратила актуальності, більше того – у світлі нинішньої війни за саму українську ідентичність набуває ще більшої ваги.Item Остання війна(2024) Швець, ЮлійДва фільми документального циклу "Остання війна" ("Анатомія рашизму" та "Какая разница"), які нещодавно вийшли на Суспільному й доступні на Youtube, засновані на двогодинних розмовах з тридцятьма українськими й західними інтелектуалами. Авторка та ведуча – досвідчена Мирослава Барчук у кадрі та поза ним – з їх допомогою намагається пояснити коріння сучасної війни, за що вона точиться, чому всі роки Незалежності українське суспільство легковажило загрозами з боку агресивного сусіда. Потужна енергія та пристрасність, характерні для першого фільму, в більшості сцен другого поступаються поблажливій інтонації "ми не чекали – нас обікрали". Але будемо вірити, що наступні фільми циклу "Остання війна" будуть не тільки "колективною терапією" – інтелектуально наповненим проговоренням колоніальних травм, а ще й зарядженими сміливістю політичних суджень, конкретизацією нових ідей, багатством візуальних метафор – війна ж бо остання! Будуть наповнені щирою зневагою до сильних світу цього – зовнішніх і внутрішніх, – які, як тільки з них спаде німб медійної недоторканності, миттєво розкриють на екрані свою жалюгідність та нікчемність. Сподіваємося, що наступні фільми, зберігши пророчі думки українських інтелектуалів, посилять свою публіцистичну складову, уникнуть полону політкоректної академічності.Item Випробування пам'яттю: "Вбивці Квіткової Повні" Мартіна Скорсезе(2024) Швець, Юлій80-річний американський кінорежисер Мартін Скорсезе завжди прагнув зрозуміти Америку через її ситуативних злочинців. Однак свій 26-й повний метр він присвятив злочинності системній – історії жорстокого захоплення землі, матеріальних ресурсів та влади в штаті Оклахома на початку 1920-х років. Документальне дослідження журналіста Девіда Гранна численних вбивств (з 1912 по 1925 рік) індіанців з племені осейджів стало для режисера опорою для створення життєво точної драми, котра з розмахом і скрупульозністю "великого стилю" розповідає про те, на що натякають усі великі й маленькі американські вестерни та драми й, зрештою, свідчить уся історія – про жагу наживи, яка рухає матеріальний прогрес, і духовне розтління індивідуумів та цілих націй. Однак – що важливо – нажива як національна ідея не сприймається у фільмі обмеженою рамками суто "американського міфу".Item ...І знову про банальність зла(2024) Канівець, АнастасіяМало фільмів, де так коротко і ємно показано знецінення людського життя...У 2017 році про події в Осейджі вийшла книга Девіда Ґренна "Вбивці квіткової повні: таємниця індіанських убивств та народження ФБР", що миттєво викликала зацікавлення в Голлівуді. У підсумку народилася кінооповідь про сумнозвісні "осейджські вбивства" з історією Моллі Буркхарт. Справа осейджів розповідає про тодішню Америку вельми багато. У ній, мов у краплині води, відобразилися прикмети доби: "нафтовий бум", расова й гендерна нерівність, проблеми місцевого самоврядування, законодавчі нюанси, нарешті, своєрідна криза моралі. В окрузі Осейдж сформувався по суті злочинний синдикат – і, що найдивовижніше, кістяк його становили не покидьки суспільства, а цілком пристойні представники громади: "отець міста" та члени його родини, лікарі... А до всього, громада білих на чолі з шерифом через потурання злочинам зробила себе їх співучасницею. У моторошного багато облич; одне з них – "банальність зла"...