Browse
Recent Submissions
Item Криза публічної політики ЄС в умовах трансформації світопорядку: академічний дискурс(2026) Волянюк, Ольга; Гуменюк, ІванКриза публічної політики Європейського Союзу стала однією з центральних тем сучасного академічного дискурсу, оскільки виявила суперечності між нормативними засадами інтеграційного проєкту та реальними механізмами ухвалення рішень в умовах кризових світових процесів. Це оглядова стаття результатів академічних досліджень останніх років із вказаної тематики. Російсько-українська війна, енергетична та продовольча нестабільність, сповільнені темпи протидії пандемії COVID-19, Brexit, конфлікти довкола міграційних процесів і прикордонних територій — ці та інші прояви кризи сучасного світопорядку вказали також на обмеження інституційної архітектури Союзу, поставивши під сумнів його спроможність розвивати ефективне управління та демократичну легітимність. Наукові дослідження останніх років у цій сфері демонструють зростання уваги до таких аспектів: стратегічна автономія ЄС, конкурентоспроможність у глобальному середовищі, стійкість енергетичної політики, а також зв’язок між багаторівневим демократичним дефіцитом і кризовим управлінням. Значна частина публікацій фокусується на аналізі впливу сучасної війни на зовнішню та безпекову політику Союзу, наголошуючи на феномені «дорослішання» ЄС як міжнародного суб’єкта та посиленні його оборонних і дипломатичних спроможностей. Проте певні напрями, зокрема довгострокові наслідки міграційних хвиль, взаємозалежність між енергетичними реформами та стратегічною автономією, а також роль промислової політики у зміцненні внутрішньої єдності Союзу та конкурентоспроможності окремих його територій, залишаються недостатньо вивченими. Дослідження також вказують на суперечність політичних рішень: ЄС зміцнює свою зовнішню і безпекову політику, демонструє здатність діяти як консолідований актор, однак розбіжності між державами-членами зберігаються, що ускладнює вироблення довгострокових стратегій. В умовах трансформації сучасного світопорядку невирішеними залишаються питання взаємозалежності між демократичною легітимністю та інституційною стійкістю, між технічними реформами ринку та безпековими завданнями, між короткостроковою мобілізацією ресурсів і довгостроковою перспективою інтеграції.Item Легітимація влади в умовах повномасштабної війни: український досвід 2022-2025 років(2026) Кононенко, НаталіяУ статті досліджено трансформацію механізмів політичної легітимації влади України в умовах повномасштабної війни 2022–2025 рр. Проблема політичної легітимації у воєнний час набуває особливої актуальності, оскільки суспільство випробовує межі довіри до держави, а держава — межі власної спроможності. Авторка аналізує перехід від емоційно-мобілізаційного формату легітимності, що ґрунтується на оборонному суспільному консенсусі, до прагматично-інституційного формату "легітимації виживанням", який більше орієнтований на ефективність, процедурну прозорість та справедливість рішень. У фокусі уваги — роль інституційної спроможності, зовнішньої підтримки та зміни суспільних очікувань у процесах легітимації. Дослідження поєднує нормативно-ціннісний, національно-визвольний і зовнішньо-легітимаційний підходи, спираючись на класичні та сучасні теорії легітимності та емпіричні дані щодо України 2022–2025 рр. Показано, що мобілізаційна легітимність у 2022 р. забезпечила короткострокову суспільну консолідацію, проте її перевага в централізації та персоналізації влади створює ризики для довгострокового демократичного розвитку. З 2023 р. суспільство дедалі більше орієнтувалося на раціональні критерії ефективності та підзвітності, внаслідок чого перед інституціями постали нові виклики, зокрема через недореформованість державного управління, централізацію повноважень та залежність від неформальних практик. Авторка формулює концепт української моделі "легітимації виживанням", яка забезпечує короткострокову стабільність через концентрацію ресурсів і мобілізацію зовнішньої допомоги, але водночас обмежує інституційні можливості формування довгострокової демократичної легітимності. Висновки статті підкреслюють, що політична стійкість держави у воєнний час визначається не лише оборонною спроможністю, а й якістю інституційної адаптації та здатністю поєднувати ефективність, прозорість і суспільну довіру, а накопичення інституційного "боргу" може підірвати відновлення демократичного балансу після війни.Item Управління брендом території: вплив дизайн-коду та просторових рішень на бренд міста(2026) Оя, Ірина; Нагорняк, Тетяна; Шендрик, ОксанаУ статті показано, що брендинг територій як політика просування та комерціалізації концептуального образу території в умовах відновлення України актуалізує два ефективні інструменти — дизайн-код міського середовища та узгоджені просторові рішення. Поняття "бренд міста" розглянуто як інтегральний образ, що поєднує матеріальні атрибути (архітектура, благоустрій, навігація, інклюзивність) і нематеріальні складники (репутація, культурна ідентичність, емоційні асоціації). Актуальність проблеми зумовлена поширенням візуального шуму — надмірної та несистемної зовнішньої реклами, різностильових вивісок, тимчасових споруд і випадкових рішень оздоблення фасадів, що призводить до сенсорного перевантаження, погіршує читабельність міста та знижує комфорт мешканців і гостей. Мета дослідження — емпірично обґрунтувати вплив упорядкування візуального середовища через інструменти дизайн-коду на сприйняття міста та його конкурентоспроможність. Як методи застосовано порівняльний аналіз кейсів (Львів, Київ, Дніпро, Вінниця) із залученням європейських референсів, огляд муніципальних регламентів і програм демонтажу рекламоносіїв, контент-аналіз фотоматеріалів "до / після", а також синтез вторинних емпіричних даних щодо впливу візуальної перевантаженості на психологічний стан містян. Показано, що в українських містах нашарування історичної, радянської та сучасної забудови без узгоджувального каркаса правил формує суперечливий образ, у якому точкові інвестиції губляться на тлі хаосу. Запровадження дизайн-коду як пакета обов’язкових норм для вивісок, реклами, малих архітектурних форм, міської навігації та елементів благоустрою знижує візуальний шум, відновлює ритм і масштаб фасадів, поліпшує орієнтацію, підсилює відчуття безпеки та турботи з боку міста. Доведено, що поєднання уніфікованих правил із контролем та комунікаційними кампаніями для бізнесу й мешканців забезпечує сталі результати, а інтеграція принципів універсального дизайну робить безбар’єрність частиною брендової обіцянки. Наукова новизна дослідження полягає у зв’язуванні регуляторних інструментів дизайн-коду з репутаційними ефектами та в запропонованих операційних індикаторах (читабельність фронтів забудови, частка відповідних нормам вивісок, щільність рекламоносіїв, сприйнята якість середовища). Практична цінність полягає в окресленні послідовності впровадження: правове закріплення норм, зонування та стандарти для історичних ареалів, прозорі процедури погодження, регулярний моніторинг і санкції, підтримані візуально переконливими "пілотами" на головних вулицях. Обмеження дослідження пов’язані з браком довгострокових вимірів і різною стартовою спроможністю муніципалітетів; перспективою подальших розвідок є кількісне оцінювання впливу дизайн-коду на показники міської привабливості (туристичний трафік, інвестиційні рішення, індекси якості життя) та психологічного комфорту мешканців. Зроблено висновок, що цілісне, впорядковане й інклюзивне середовище стає не лише основою позитивного іміджу, а й дієвим інструментом позиціонування міста в конкуренції за людей, події та капітал.Item Цифрова дипломатія: вплив штучного інтелекту та великих даних на трансформацію дипломатичної практики(2026) Банчук-Петросова, Олена; Сулим, БорисСтаттю присвячено аналізу трансформації дипломатичної практики під впливом цифрових технологій, штучного інтелекту (ШІ) та великих даних (Big Data) в процесі ведення міжнародних переговорів. Розглянуто зміни комунікаційних моделей, що відбуваються внаслідок цифровізації міжнародних відносин, зокрема перехід від традиційних протокольних форматів взаємодії до динамічних цифрових платформ. Показано, як алгоритми штучного інтелекту стають ключовими інструментами аналізу великих обсягів даних, прогнозування поведінкових моделей учасників переговорів, моделювання сценаріїв ухвалення рішень, а також забезпечення оперативного реагування на кризові ситуації в політичній, економічній та безпековій сферах. Метою дослідження є обґрунтування функціонального призначення технологій штучного інтелекту та великих даних (Big Data) в підвищенні ефективності міжнародних переговорних процесів, оптимізації дипломатичних стратегій та забезпеченні їхньої прозорості. Наукова новизна полягає у визначенні структурних зрушень у дипломатичній діяльності, що виникають під впливом цифрової революції, а також у формуванні концепту «цифрова дипломатія 2.0» як нової парадигми міждержавного спілкування. Результати дослідження засвідчують фундаментальну трансформацію дипломатії: традиційні закриті формати комунікації еволюціонують у відкриті мережеві структури, здатні інтегрувати інструменти цифрового моніторингу, аналізу суспільних настроїв та протидії дезінформаційним кампаніям. У статті також висвітлено етичні дилеми застосування ШІ у сфері міжнародних відносин, включно з ризиками маніпулювання інформацією, втрати автономності дипломатичних рішень та загрозами кібербезпеці. Перспективи подальших досліджень полягають у розробленні методологічних рамок оцінювання ефективності використання ШІ в дипломатії, визначенні стандартів запобігання алгоритмічним маніпуляціям та глибшому аналізі впливу цифрових технологій на геополітичну стабільність і динаміку глобальної системи міжнародних відносин.Item Еволюція системи міжнародних об'єднань як функціональне відображення інституційних тенденцій розвитку міжнародної інтеграції в західноєвропейському регіоні(2026) Бутенко, ІлляУ статті розглянуто еволюцію механізмів інтеграції в державах західноєвропейського регіону в контексті безпекової співпраці на національному та недержавному рівнях. Проаналізовано процес створення інтеграційних об’єднань Ради Європи, Європейського економічного співтовариства, Європейського Союзу, Організації Північноатлантичного договору та Західноєвропейського союзу як приклади інтеграції на рівні урядів, а також створення Європейського об’єднання вугілля і сталі, Євроатому та концерну Airbus як приклади інтеграції на галузевому рівні. Науковий інтерес спрямований на визначення основних факторів політики регіональної інтеграції в Західній Європі в період Холодної війни. За результатами дослідження встановлено, що на еволюцію політик регіональної інтеграції в Західній Європі щодо безпекової політики вплинули такі зміни, як деколонізація західноєвропейських імперій після завершення Другої світової війни, втрата актуальності франко-німецького протистояння, розбудова повоєнних практик державного управління на засаді принципів верховенства права, ринкової економіки та вироблення спільних стандартів в управлінні, а також зміна міжнародного балансу сил під час Холодної війни. Наголошено, що безпекова інтеграція в західноєвропейському регіоні є частиною ширших процесів європейської та євроатлантичної інтеграції, що зосереджуються навколо мережі міжнародних інститутів, кожен з яких має свою зону відповідальності, тож функціонування всієї інфраструктури системно пов’язане з участю держав регіону в таких організаціях, як Рада Європи, Європейський Союз, НАТО. Також зазначено, що формування спільної військово-промислової політики є одним із засадничих аспектів європейської інтеграції, що бере початок у повоєнному баченні завдання міжнародної інтеграції як механізму недопущення регіонального протистояння через ремілітаризацію держав Західної Європи.Item Репутаційний капітал України як актив у німецькому політико-економічному просторі: аналіз впливу публічної дипломатії та GR-політики(2026) Дімова, Лідія; Зайченко, ІринаУ статті проаналізовано механізми формування та капіталізації репутаційного капіталу України в німецькому політико-економічному просторі в умовах фундаментальних безпекових трансформацій, пов’язаних із повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну та проголошенням у Федеративній Республіці Німеччині нової зовнішньополітичної парадигми Zeitenwende. Обґрунтовано тезу, що за цих обставин репутація України трансформується з абстрактної категорії іміджу в реальний політико-економічний актив, здатний безпосередньо впливати на процеси ухвалення рішень у Німеччині. У межах дослідження репутаційний капітал розглянуто як довгостроковий, накопичуваний і керований ресурс, що ґрунтується на довірі, легітимності та послідовності дій держави. Особливу увагу приділено аналізу синергії публічної дипломатії (Public Diplomacy, PD) та GR-політики (Government Relations, GR) як ключових інструментів управління цим активом. Публічну дипломатію охарактеризовано як механізм формування сприятливого суспільного середовища, медійних наративів і ціннісної солідарності в німецькому суспільстві, тоді як GR-політику — як інструмент цільового впливу на політичні інститути, парламент, уряд та бізнес-еліти ФРН. Методологічну основу роботи становить системний підхід, поєднаний із контент-аналізом німецького медійного та політичного дискурсу, аналізом соціологічних даних (зокрема ARDDeutschlandtrend) та методом кейс-стаді. Емпіричну базу дослідження формують конкретні приклади конвертації репутаційного капіталу України в практичні рішення, зокрема дебати щодо постачання важкого озброєння (кейс танків Leopard 2) та еволюція позицій ключових німецьких політичних акторів. Доведено, що ефективна публічна дипломатія формує суспільний запит і тиск «знизу», який значно підвищує результативність GR-політики. Синергетичний ефект взаємодії публічної дипломатії та GR забезпечує конвертацію суспільної довіри в конкретні політичні (військова й фінансова підтримка) та економічні (інвестиційні гарантії, залучення бізнесу до відбудови України) дивіденди. Отримані результати мають практичне значення для оптимізації стратегій бізнес-дипломатії та просування національних інтересів України у Федеративній Республіці Німеччині.Item Стратегічні комунікації та публічна дипломатія як інструменти формування нового світового порядку й зміцнення конкурентоспроможності України(2026) Кравчук, Наталія; Андрощук, Давид; Бойко, ТетянаСучасний світовий порядок переживає масштабну трансформацію, зумовлену посиленням багатополярності, геоекономічною фрагментацією та ескалацією міждержавних конфліктів і нових безпекових загроз. За таких обставин стратегічні комунікації та публічна дипломатія є ключовими інструментами впливу держави на мобілізацію міжнародної підтримки та зміцнення її суб’єктності на міжнародній арені. Для України, що протистоїть російській агресії та одночасно інтегрується в європейський і євроатлантичний простір, ефективна комунікаційна політика стає важливою умовою захисту національних інтересів і підвищення глобальної конкурентоспроможності. Статтю присвячено комплексному міждисциплінарному аналізу стратегічних комунікацій і публічної дипломатії як інструментів формування нового світового порядку, зміцнення конкурентоспроможності та міжнародної суб’єктності держави. Розкрито еволюцію та концептуальні засади стратегічних комунікацій як системотвірного елементу зовнішньополітичної стратегії держави. Доведено, що публічна дипломатія як складова частина стратегічних комунікацій набуває пріоритетного значення для країн, що відновлюють або зміцнюють свою суб’єктність на міжнародній арені. Проаналізовано інституційні моделі США, ЄС і НАТО у сфері вибудовування стратегічних комунікацій, характерними рисами яких є інтегроване стратегічне управління, міжвідомча координація, сегментація аудиторій і широке використання цифрових платформ, великих даних (Big Data) та інструментів кризової комунікації. Показано специфіку української моделі стратегічних комунікацій, що формується в умовах гібридної війни та вимагає одночасного розвитку інституційної стійкості, оперативності та технологічної адаптивності. Наголошено на особливій ролі стратегічних комунікацій у підвищенні конкурентоспроможності України, формуванні її позитивного іміджу, нейтралізації інформаційних загроз та мобілізації глобальної підтримки. Обґрунтовано, що нарощування інституційних і цифрових спроможностей, розбудова системи аналітичного забезпечення й моделі «стратегії на випередження» є критично важливими для зміцнення позицій України в міжнародних процесах. Окреслено напрями подальших досліджень, що охоплюють оцінювання ефективності стратегічних комунікацій і вивчення інституційної стійкості національної системи комунікацій у контексті гібридних загроз.Item Сучасний стан політичних відносин України та Південно-Африканської Республіки в контексті глобальних трансформацій(2026) Таірова, Лімара; Олійник-Дьомочко, МартаУ статті проаналізовано еволюцію політичних відносин між Україною та Південно-Африканською Республікою (ПАР) у контексті трансформації глобальної системи міжнародних відносин. Визначено основні фази двостороннього діалогу — від участі Української РСР у міжнародних кампаніях проти апартеїду до формування сучасної стратегії взаємодії України з країнами Африканського континенту. Особливу увагу приділено періоду 2022–2025 рр., коли відбулася помітна інтенсифікація дипломатичних контактів, візитів високого рівня та політичного діалогу щодо російсько-української війни. Показано, що зовнішня політика Південно-Африканської Республіки стосовно війни реалізується як «політика балансування», спрямована на збереження автономності між Заходом і країнами Глобального Півдня та підтримання традиційної для ПАР ролі посередника й «нормативного реформатора» міжнародної системи. Доведено, що сучасний характер українсько-південноафриканських відносин визначається поєднанням політичної автономії ПАР та прагматичної, гнучкої дипломатії України, що формує унікальний формат партнерства, побудований на концепції ціннісного реалізму. Проаналізовано обмеження розвитку співпраці: інституційна слабкість двосторонніх механізмів, обережність ПАР у межах БРІКС, історичні зв’язки з Росією, а також вплив регіональних лідерських амбіцій Преторії. Окреслено три перспективні напрями подальшої взаємодії (гуманітарний, продовольчий і цифровий), які можуть стати основою «модулів довіри» та перевести політичний діалог у практичну площину. Зроблено висновок, що синергія цих напрямів формує нову якість південно-північного партнерства, орієнтованого на довгострокову взаємовигоду, стійкість та посилення міжнародної суб’єктності України. Дослідження побудовано на аналізі офіційних документів, заяв МЗС, рішень ООН, даних міжнародних організацій та матеріалів південноафриканськихItem VRIO-діагностика в стратегічному управлінні розвитком закладів освіти(2026) Піжук, ОльгаУ статті розкрито концепцію VRIO-діагностики як аналітичного інструменту стратегічного управління розвитком закладів освіти. Актуальність дослідження зумовлена потребою уніфікації підходів до оцінювання внутрішнього ресурсного потенціалу освітніх організацій, адже традиційні методи (SWOT, Balanced Scorecard, KPI тощо) не враховують взаємозв’язків між ресурсами, компетентностями та організаційною культурою, що ускладнює комплексне оцінювання стратегічної спроможності. На основі ресурсно-орієнтованого підходу обґрунтовано доцільність адаптації моделі VRIO (Value, Rarity, Imitability, Organization) до освітнього контексту як засобу виявлення основних ресурсів, здатних створювати довгострокові конку-рентні переваги. Розроблено концептуальну модель і методику VRIO-діагностики, яка передбачає оцінювання п’яти груп ресурсів: людських, інформаційних, матеріально-технічних, соціально-репутаційних і фінансових — за чотирма критеріями VRIO з використанням бальної шкали (0–2) та розрахунком інтегрального VRIO-індексу. Методика апробована на прикладі закладів освіти, що реалізують програми стратегічного розвитку, і дала змогу сформувати індивідуальні VRIO-профілі кожної організації. Результати показали, що найвищі показники мають людські та соціально-репутаційні ресурси, тоді як інформаційні та організаційні потребують посилення, особливо щодо цифровізації управління, комунікації та знаннєвого обміну. Отримані результати підтверджують ефективність VRIO-методики як практичного інструменту стратегічного управління, що поєднує якісний і кількісний аналіз, забезпечує порівнянність стратегічного потенціалу різних організацій і сприяє обґрунтованому плануванню розвитку освітньої системи.