Кіно-Театр. 2015. №3

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/26642

Browse

Now showing 1 - 20 of 31

До 75-річчя Леоніда Осики
(2015)
4 квітня в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України відкрилася виставка "Поетична кіноправда Леоніда Осики", присвячена 75-й річниці з дня народження режисера.
Британсько-українські театральні проекти
(2015)
Британська рада в Україні оголосила три конкурси для українських режисерів, кураторів та художніх команд, які відкривають можливість попрацювати з іноземними колегами над створенням британо-української копродукції, переосмислити "невідомі" тексти Шекспіра, а також на три тижні зануритися в роботу найбільшого експериментального театрального майданчика світу — Единбурзького Фрінджу — в ролі членів журі.
Прем'єра фільму "І я таки жив"
(2015)
6 березня в кінотеатрі "Україна" Національна радіокомпанія України, Перша рекордингова компанія та Символ ТБ показали художньо-документальний фільм "І я таки жив". У розповіді про Шевченка використано не лише маловідомі біографічні факти чи добре відомі поетичні твори, а й художні образи Шевченка. Тому героями фільму стали і Шевченкова мальована Катерина, і оспівана в поезіях юна Оксана, і Шевченкові дід і батько — Іван та Григорій. Усі вони зі своїми історіями були частиною Шевченкового життя.
Пішов з життя Юрій Шлапак
(2015)
18 квітня раптово помер кінознавець, член НСКУ Юрій Шлапак. Викладав у різних вишах Києва, з 2004 року - в КНУТКТ ім. І. Карпенка-Карого. Досліджував творчість Івана Кавалерідзе: працював в Меморіальному музеї кінорежисера, автор книги "Іван Кавалерідзе: життя і творчість" (у співавторстві, 2007). Інші книги: "Про кіно, про театр. Рецензії, огляди, есеї" (2009), "Двор приключений. Воспоминания, свидетельства, письма" (2010).
Перемога Сергія Михальчука на Берлінале
(2015)
14 лютого оголошено переможців 65-го Берлінського кінофестивалю. Український оператор Сергій Михальчук ("Поводир", "Параджанов", "Меніни", "Мамай") здобув "Срібного ведмедя" за роботу над фільмом "Під електричними хмарами" режисера Олексія Германа-молодшого (копродукція Росії, України та Польщі).
Фільм про події на сході України
(2015)
18 березня Голова Верховної Ради України В. Гройсман підписав указ про заборону в Україні російських серіалів, які прославляють російську зброю, російських карателів та кримінальних злочинців. Україна повинна знімати свої серіали. І перший серед них - актуальна робота, 12-серійний фільм "Гвардія" (режисер Олексій Шапарьов) про події останнього року на сході України, в якому задіяні відомі актори Олексій Горбунов, Ахтем Сеїтаблаєв, Дмитро Ступка, Вано Янтабідзе, Костянтин Шафоренко. Перші чотири фільми мають показати навесні 2015 року.
XII-й "Docudays-UA" у Києві
(2015)
20—27 березня в Києві пройшов фестиваль документального кіно з прав людини "Docudays-UA". Покази тривали в Будинку кіно, кінотеатрах "Київ" і "Кінопанорама". На фестивалі було показано 79 фільмів із 36 країн світу. Крім конкурсної програми в трьох категоріях, оцінюваної окремими журі (DOCU/ЖИТТЯ, DOCU/ ПРАВО та DOCU/KOPOTKO, загалом - 38 фільмів із 22 країн світу), фестиваль пропонував позаконкурсну програму.Головним тематичним акцентом цього року була тема пропаганди: як у кінопрограмах, так і в правозахисних заходах ішлося про найрізноманітніші аспекти — видимої та прихованої — пропаганди, не лише в політиці, а й у мистецтві.
Тиждень українського кіно в Парижі
(2015)
Перший мультидисциплінарний фестиваль сучасного українського мистецтва "Україна - вільна сцена" пройшов у Парижі. В його рамках кінофестиваль "Молодість" та Всеукраїнський благодійний фонд Ігоря Янковського "Ініціатива заради майбутнього" з 8 до 14 квітня 2015 року провели Тиждень українського кіно у Фільмотеці Латинського кварталу. В програмі — класичні й сучасні фільми, зокрема "Поводир" Олеся Саніна і "Брати. Остання сповідь" Вікторії Трофименко.
Кінотеатр українського фільму в Києві
(2015)
27 лютого в Києві на базі кінотеатру ім. Чапаєва (Львівська площа) відкрився перший кінотеатр українського фільму "Ліра". До репертуару входять українські повнометражні стрічки й альманахи, зняті за останні роки, а також вітчизняна кінокласика. Окрім кінопоказів, кінотеатр проводить зустрічі з режисерами, акторами, знімальними групами, кінознавчі лекції та дискусії. Розклад показів можна знайти на сторінці кінотеатру "Ліра" у Facebook.
У Вроцлаві досліджують кіно Східної Європи
(2015) Іванишина, Лариса
Кіно — поле для досліджень неміряне, тож тем вистачає усім. Для нас, українців, цей 35-й випуск, що побачив світ наприкінці минулого року, особливо цікавий, оскільки в ньому серед таких країн, як Польща, Білорусь, Росія, Литва, чотири тексти присвячено Україні. Збірник складається з двох розділів — "Студії й ескізи" та "Рецензії й обговорення". Відкривається він статтями про українське кіно: огляд Доброхни Даберт "Кіно в подорожі. Ситуація української кінематографії після 1991 року", статті Маріоли Марчак ("Микола Мащенко - незнаний класик українського кіно") та Пйотра Черкавського ("Ким ви є, пане Лозниця?") і дослідження Лариси Брюховецької ""Звенигора" : оволодіння історичним часом". Для польських читачів будь-яка з цих тем - майже terra incognita, зокрема, про Довженка у Польщі, крім кількох статей, надрукованих після його смерті, не писали; про Лозницю як сучасного режисера, чий фільм був у конкурсі Каннського МКФ, знають хіба сінефіли, а фільми Мащенка "Комісари" та "Іду до тебе" рецензував Януш Ґазда аж на початку 1970- х.
Українські зірки Голлівуду. Лізабет Скотт
(2015) Мицик, Юрій
Лізабет Скотт (Lizabeth Scott, справжнє ім’я - Емма Мацо) народилася 22.09.1922 р. у Скрентоні, штат Пенсильванія (США), а походила з сім’ї українських емігрантів з Пряшівщини (нині - в Словаччині). Закінчила Мерівуд- коледж, потім вивчала акторське мистецтво в школі драми Alvienne у Нью-Йорку. 1945 року уклала контракт з голлівудським продюсером Голом Воллісом. Дебютувала у фільмі Джона Ферроу "Ви прийшли разом" (You Came Along, 1945). Чарівна врода і неповторний тембр голосу молодої акторки полонили публіку. Серед найвідоміших фільмів Лізабет Скотт - кінодрама "Розрахуємося після смерті" (Dead Reckoning, 1947, реж. Джон Кромвелл). Цей фільм багато хто визнає шедевром. У ньому Скотт зіграла головну роль поряд зі знаменитим Гамфрі Боґартом.
Ганна Яровенко: "Мій фільм - це зброя"
(2015) Яровенко, Ганна
Ганна Яровенко — кінорежисер-документаліст. Закінчила Інститут журналістики Київського університету ім. Т. Шевченка (1996), Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка Карого (1999). З 2001 р. працювала на студії документальних фільмів "Вертов і Ко" (Москва), з 2004-го — проекти на українському телебаченні (на "1+1" серіали "Сімейні драми", "Сімейні мелодрами" і телепрограма "Міняю жінку", на "ICTV" телепроект "Фабрика краси"). Фільми: "Борис Васильєв" і "Федір Хитрук" з циклу "Портрети епохи" (2002), "Кіноманія" (2004), "Фієста" (2007), "Жінка - банкомат" (2013), "Вільні люди" (2014). Зіграла головну роль у фільмі "Las Meninas" (2007) Ігоря Подольчака.
Збереження обличчя
(2015) Самолевська, Ольга
До 100-річчя заслуженої артистки України Марії Капніст було відправлено молебень у рідному Володимирському соборі, відбулися вечори - в Харкові й Києві, в Будинку кіно; Укрпошта ввела в обіг поштову марку "Марія Капніст. 1914-1993", прозвучали радіопередачі, її вулицю Кавказьку прикрасила меморіальна дошка... Ось якби цю вулицю ще й прикрасити її іменем! Жила серед нас справжня графиня, яка походила зі старовинного роду Капністів (Капніссісів), православних греків. У січні 1702 року кавалер ордена Св. Марка Стомателло Капніссіс (з усім його спадковим потомством) отримав графський титул за військові заслуги і вірну службу, про що свідчить грамота венеційського дожа Алоізія Мочченігі. У березні 1879 року герб Капністів був затверджений імператором Олександром I I у Царському Селі, після чого його внесли до "Загального гербовника дворянських родів Всеросійської імперії". По материнській лінії Марія Ростиславівна належить до славного козацького роду, її справжнє ім’я - Маріетта Капніст-Сірко. Мама, Анастасія Дмитрівна, - прапраправнучка знаменитого полководця, оборонця України, запорозького отамана Івана Сірка.
"Я борюсь тут проти буржуазного кіна...". Нові документи про співпрацю Євгена Слабченка (Ежена Деслава) з ВУФКУ
(2015) Матяш, Ірина
Українця Євгена Слабченка, відомого в європейському кіноавангарді як Ежен Деслав, сьогодні вже не назвеш "забутим" чи "малознаним". Якщо на початку 1980-х років поруч зі стислими довідками в кінознавчих французьких чи іспанських виданнях або в українських журналах чи зарубіжній "Енциклопедії українознавства" з ’являлися перші наукові розвідки про нього, то нині його ім’я досить часто фігурує в інформаційному культурному просторі. Першу ретроспективу фільмів Ежена Деслава влаштував французький кінознавець Любомир Госейко 2004 року в Парижі, в Національному музеї мистецтв та культури ім. Жоржа Помпіду. В листопаді 2007 року фільм "Монпарнас" ("Montparnasse") "російського емігранта Євгена Славченка" демонстрували в Москві під час Першого МКФ "Русское Зарубежье"
Станіслав Боклан: Після фільму "Поводир" у мене з'явилася більша відповідальність
(2015) Боклан, Станіслав
Станіслав Боклан — український актор кіно і театру, заслужений артист України. Закінчив акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1984; курс Бориса Ставицького). Після інституту працював десять років у Донецькому обласному російському драматичному театрі в м. Маріуполі. З 1994-го — в Київському Молодому театрі. Основні ролі: Степан ("За двома зайцями" М. Старицького, реж. В. Шулаков), Аметистов ("Зойчина квартира" М. Булгакова, реж.0. Дзекун), Гас ("Ліфт" за Г. Пінтером, реж. О. Катунін), Бадаль- ський ("Стальова воля" за М. Курочкіним, реж. Д. Богомазов), Дон Жуан ("Дон Жуан" за Мольером, реж. С. Мойсеєв), Граф ("Хоровод любові" за А. Шніцлером, реж. С. Мойсеєв), Астров ("Дядя Ваня" за А. Чеховим, реж. С. Мойсеєв), Генерал ("Четверта сестра" за Я. Гловацьким, реж. С. Мойсеєв), Торчалов ("Торчалов" за М. Вороновим, реж. В. Легін), Абель Знорко ("Загадкові варіації" за Е.-Е. Шміттом, реж. А. Білоус) та ін. Знімався у фільмах: "Страчені світанки" (1995), "Атентат. Осіннє вбивство у Мюнхені" (1995), "Нескорений" (2000), "Братство" (2005), "Поводир" (2013) та ін.
Притягальність кіношедевра
(2015)
б березня 2015 року в рамках Днів науки в НаУКМА відбулася наукова конференція "Фільм "Тіні забутих предків" в Україні і світі. До 50-річчя виходу на екран". Організатори - Центр кінематографічних студій НаУКМА і редакція журналу "Кіно-Театр" — запросили до участі відомих науковців: докторів наук Вадима Скуратівського і Ольгу Петрову, кандидатів наук Ольгу Брюховецьку, Сергія Марченка, Оксану Бут та Ольгу Ямборко (Івано-Франківськ), завідувача відділом кіно Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. М. Рильського НАНУ Сергія Тримбача, аспірантку КНУТКТ ім. І. Карпенка-Карого Анастасію Пащенко, співробітника Польського інституту в Києві Олену Бабій, бібліографа Наталю Казакову (Парламентська бібліотека), а також письменника й журналіста Василя Нагірняка, який познайомив з діяльністю музею фільму "Тіні забутих предків" у Верховині. В конференції також взяли участь президент НаУКМА Андрій Мелешевич, дослідниця біографії Сергія Параджанова Марта Дзюба. Фільм Параджанова розглянули в різних аспектах, досліджуючи стиль, роль музики в ньому, співвідношення з повістю Михайла Коцюбинського, коло художників, з якими спілкувався режисер, англомовні дослідження про кіношедевр, його значення як твору національного.
Жан Ренуар - живописець кадрів
(2015) Муравська, Моніка
Ренуар - митець двозначності й того, що можна окреслити як балансування на межі суперечності. З погляду чоловіка, видається, що "Золота карета" - це розповідь про жінку, яка грається з почуттями закоханих, а з погляду жінки - це розповідь про чоловічу недосконалість і неможливість здійснення її очікувань. "Золоту карету" можна назвати "комедією dell’arte в технокольорі". Це другий фільм Жана Ренуара, який він зняв у кольорі, і перший кольоровий фільм, знятий у Європі.
Уламки минулого
(2015) Тетерюк, Марія
Головною метою документального фільму про сучасних карпатських вівчарів "Жива ватра" режисер Остап Костюк називає фіксацію того, що ось-ось відійде в минуле, стане частиною історії. За ті п’ятдесят років, що минули з часу зйомок "Тіней забутих предків", Верховинський край виразно змінився. Вівчарство, яке віддавна було основою місцевої економіки, занепадає. Людей не приваблює важка неприбуткова праця, вони тікають із сіл у міста. Полонини переходять у приватну власність, їх відмовляються надавати в оренду для випасу громадської худоби. Традицію вівчарства сьогодні продовжують лише окремі диваки, такі як ватаг Василь, старий Іван та маленький Іванко.
Берлінале 2015: кіно як акт опору
(2015) Брюховецька, Ольга
Директор Берлінале Дітер Косслік охрестив 65-й випуск, що проходив з 5 по 15 лютого 2015 року, фестивалем "сильних жінок в екстремальних обставинах". І дійсно сильна жінка була найбільш повторюваним персонажем конкурсної програми, починаючи від фільму-відкриття фестивалю іспанської режисерки Ісабель Койшет "Ніхто не хоче ночі": конвенційної костюмованої драми початку XX століття з Жульєтт Бінош у головній ролі, яка подає жіночу версію арктичної подорожі, закінчуючи диснеєвською "Попелюшкою" британського режисера Кеннета Брана, кітчева барвистість якої поставила ґламурну крапку фестивалю: головна героїня цього архетипу мелодрами, народженої з духу капіталізму, перемагає крижану мачуху у виконанні Кейт Бланшетт. Сила цих людей, навіть у їхній слабкості та вразливості, полягає в тому, щоб не піддаватись страхові і продовжувати свою роботу. Що ж до "сильних жінок", то цей, як його охрестили у пресі, четвертий фемінізм, повністю інтегрований в культуріндустрію, з її пріоритетом економічного прибутку. Молоде покоління кінематографістів (народжені в 1970-ті) продемонструвало нове сильне кіно, в якому все закінчується погано, а проблиск надії дається лише через важку душевну працю. Саме це молоде покоління зібрало решту фестивальних нагород. Ґран-прі журі "Срібний ведмідь" присуджено чилійському фільму "Клуб" режисера Пабло Ларраїна, в якому розкривається темний бік католицької церкви. "Срібний Ведмідь", приз засновника Берлінале Альфреда Бауера за відкриття нових перспектив у кіно, дістався фільму "Вулкан Іксканул" молодого Гватемальського режисера Хайро Бустаманте про життя селян із племені майя, знятого какчікельською мовою з участю непрофесійних акторів із одного з майянських селищ, що притулилось до підніжжя вулкану недалеко від місця, де виріс сам режисер.
Український слід у Берліні
(2015) Новікова, Олена
В основних програмах Берлінського фестивалю цього року окремої української стрічки представлено не було. Але Україна разом із Польщею виступила в копродуції російського фільму "Під електричними хмарами". Те, що відомий російський режисер Олексій Герман молодший запросив до співпраці їх, а не західні країни, свідчить про повагу до творчого потенціалу та дружнє ставлення до цих незалежних держав. Від України у творчий колектив увійшов талановитий український оператор Сергій Михальчук, відомий за стрічками "Мамай" і "Поводир" Олеся Саніна, "Мій брат Франкенштейн" і "Коханець" Валерія Тодоровського. Проект режисера О. Германа- мол. виник ще у 2008 році. Його підтримало Державне агентство України з питань кіно (за свідченням деяких працівників, у 2010 році було виділено 1 млн доларів). Продюсерами від України виступили Єгор Олесов, Сергій Антонов, від Польщі- режисер Кшиштоф Зануссі. Зйомки почалися 2012 року і відбувалися в Одесі, Харкові, Дніпропетровську. У фільмі знялися відомі російські актори і творча молодь з трьох країн. Кінооператори Сергій Михальчук і Євген Прівін отримали "Срібного ведмедя" за високі художні досягнення.

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2015. №3 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options