Кіно-Театр. 2015. №3
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Будьмо реалістами – вимагаймо неможливого!(2015)Нині наша країна мобілізує всі зусилля на подолання агресії підступного ворога військовими зусиллями. Ні в кого немає сумніву, що Україна повинна зупинити потік російської продукції на наших телеекранах і в кінопрокаті, продукуючи власне кіно, зосібна й у формі телесеріалів. Це буде не тільки наступ на ворожу пропаганду, а й моральна підтримка, так потрібна сьогодні людям. Зрозуміло, що коштів на повноцінне фінансування кінематографа в держави немає. Але існує світовий досвід фінансового забезпечення кіновиробництва. Кошти можуть надходити на спеціальний накопичувальний фонд від комерційних структур, які використовують екранний і телевізійний простір країни. Для цього Верховна Рада має ухвалити Закон "Про збір на підтримку українського кіно", який передбачатиме створення Фонду кіномистецтва (або Інституту кіномистецтва), куди й надходитимуть кошти з ринку, а саме: відсоток з прибутків від телереклами, відсоток з проданих квитків на іноземні фільми. Зібрані кошти розподілятимуться шляхом конкурсного відбору проектів. Очолити Фонд (Інститут) повинні фахівці з незаплямованою репутацією, які самі не претендують на ці кошти. Такий механізм діє в європейських країнах, зокрема в Польщі, яка 10 років тому ухвалила подібний закон, і сьогодні бачимо успіхи польського кіно як у прокаті в самій Польщі, так і на престижних кінофестивалях.Item Презентація кінопроекту "Солодка Даруся"(2015)У спокійну течію кінематографічного життя (чи його відсутності?) увірвалась незвична подія: презентація кінопроекту "Солодка Даруся" за мотивами однойменного твору Марії Матіос і показ тізера майбутнього фільму (16 березня в кінотеатрі "Київ"). Групу, яка має працювати над фільмом, очолює випускник філософського факультету Львівського університету та Кіношколи Анджея Вайди Олександр Денисенко. Фільм буде його дебютом. Говорити про успіх ще не знятого фільму не випадає, але слово це напрошується до 7-хвилинного тізера - динамічного і насиченого, сповненого творчої енергії. Літературна основа у поєднанні з талантом, вразливістю і унікальним поглядом Олександра Денисенка, дає шанс на створення незвичайного фільму, витриманого в кліматі народної байки-алегорії. Фільм - спільне виробництво України і Польщі - гідно представлятиме Україну у світі. Це приклад творчої співпраці: від України, окрім постановника, оператор Олександр Рощин і актор Олег Стефан зі Львова. Продюсер - Клавдія Шмеєр. Головні жіночі ролі зіграють польські акторки Магдалена Маліна і Магдаленка Ружанська.Item Чого чекати від українського кіно: лінія розлому(2015) Швець, ЮлійМаємо констатувати: вибірково безцеремонне використання з боку деяких кінорежисерів тематичних ідей очевидно важливої для них культури, звісно, викликає в нас критичне "занепокоєння". Адже чимало згаданих проектів видаються достатньо умовними порівняно зі своїми автентичними аналогами, не маючи стосунку до часу й простору, в якому живемо ми. Ось життя, а ось кіно, - споглядаючи процес, подейкують знайомі журналісти... Ніби два середовища, які не перетинаються, а насправді мають бути одним. Вихідний стан їхній, мабуть, може бути досягнутий лише енергійним струшуванням. Підсвідоме сприйняття або ж неприйняття з боку глядача в цих фільмах традиції різних культур указує на справжню лінію розлому в українському суспільстві, а також і на її проекцію в українському кіно, й зовсім не ту, де її штучно малюють. Адепти російської ліберальної культури в Україні впевнені, що це конфлікт між мистецтвом і антимистецтвом, зараховуючи себе до поборників першого. "Патріотизм знову кладе на лопатки художній смак, а добро нокаутом перемагає розум", - до цього зводяться типові байки про фільм "Поводир". Але на чиєму боці смак? На чиєму розум? Чи не на тому ж, де добро та патріотизм? "Народні страждання і кобзарів" ліберали протиставляють "яскравим сучасним проектам". Але ж "Поводир" каменя на камені не залишає від таких "висновків", стверджуючи, що модерна національна культура може поєднати й народні страждання, і яскравість, і кобзарів, і сучасність.Item З приводу оскароманії(2015) Брюховецька, ЛарисаНещодавно довелося слухати виступ перед учнями і вчителями одного з діячів Чернігівського земляцтва, який бідкався, що Олександрові Довженку досі не присвоїли звання Героя України. Ось він — наш рідний абсурд! Замість того, аби розказати школярам про Довженкове розуміння краси, замість думати, як гідно увічнити пам’ять кінорежисера і письменника (зокрема посприяти вже запланованій реконструкції музею в Сосниці), як пропагувати його фільми, землякові генія йшлося насамперед про нагороди. Наче від того фільми Довженка зростуть у ціні, щось додадуть до його величі. Та хоч би й чотири зірки Героя — нічого це не змінить, бо він уже давно класик світового кіно. І в наступних поколіннях, як і в нинішньому, хтось захоплюватиметься його фільмами, шукатиме в них нові смисли, а хтось закидатиме митцеві сервілізм і співпрацю з владою.Item "Сильніше, ніж зброя"(2015) Іванишина, ЛарисаПовнометражний документальний фільм "Сильніше, ніж зброя", випущений об’єднанням "Вавилон'13", наприкінці зими вийшов у прокат. Кінематографісти в цьому об’єднанні працюють анонімно, що нагадує один із постулатів "Догми", який передбачав анонімність творців фільму. Самі "догматики" його не дотримувались, але українські документалісти, що почали свою діяльність на Майдані восени 2013 року, фіксуючи події і виставляючи зняте в Інтернеті, своїх прізвищ не зазначали. Звідки небажання афішувати себе - не зрозуміло, тож залишається робити припущення: можливо, для них самі події важливіші за тих, хто їх фіксує. Як би там не було, анонімність є однією з особливостей фільму "Сильніше, ніж зброя". Інша особливість - у фільмі зібрано напрацьоване раніше.Item Полум'я спротиву(2015) Тетерюк, МаріяУвагу режисерів прикуто до мирних людей, які раптово опиняються на передовій і стають учасниками протистояння. Творців фільму цікавить не попередня ідейна мотивація чи громадянська позиція (у фільмі немає монологів на камеру), а лише спостереження зблизька за спонтанними людськими реакціями у вирі протистояння. Протестувальники переборюють страх, підбадьорюючи себе войовничими вигуками, долають незграбність власних тіл. Та лише незначна частка їхніх зусиль переходить у пряме насильство, решта вибухає галасом, пожежею, шматками бруківки, що летять у різні боки, феєрверками. Лише поодинокі молодики в масках виявляють здатність чинити насильство ефективно та цілеспрямовано; чоловіки з відкритими обличчями більше кричать і демонструють готовність до агресії, ніж реально когось б’ють. Давати вихід агресії легше на неживих предметах (машина регіонала, пам’ятник). Документальний фільм "Все палає" Олександра Течинського, Олексія Солодунова та Дмитра Стойкова, який отримав приз як кращий східноєвропейський фільм на фестивалі документального кіно в Лейпцигу, ще більше суперечить популярним репрезентаціям Революції Гідності.Item Комедія чи інтермедії-анекдоти?(2015) Іванишина, Лариса"Політ золотої мушки" - така назва комедії Івана Кравчишина. Слова "золота мушка" належать дівчинці, від якої ведеться оповідь: "А дєдьо казали, що людське життя, як політ золотої мушки...", тобто дуже коротке. Йдеться про контраст між людською суєтою і смертю. Він цілком спроможний набрати художньої ваги, наприклад, у комедії абсурду. В стрічці комізм видобувають з повсякдення провінційного містечка в Карпатах - персонажі розмовляють гуцульським діалектом. Фільм багатолюдний, галасливий, можна сказати, що всі мешканці тут демонструють себе якнайвідвертіше.Item Уламки минулого(2015) Тетерюк, МаріяГоловною метою документального фільму про сучасних карпатських вівчарів "Жива ватра" режисер Остап Костюк називає фіксацію того, що ось-ось відійде в минуле, стане частиною історії. За ті п’ятдесят років, що минули з часу зйомок "Тіней забутих предків", Верховинський край виразно змінився. Вівчарство, яке віддавна було основою місцевої економіки, занепадає. Людей не приваблює важка неприбуткова праця, вони тікають із сіл у міста. Полонини переходять у приватну власність, їх відмовляються надавати в оренду для випасу громадської худоби. Традицію вівчарства сьогодні продовжують лише окремі диваки, такі як ватаг Василь, старий Іван та маленький Іванко.Item Лариса Зубенко: "Показати український фільм у кінотеатрах України - велика проблема"(2015) Зубенко, Лариса27 лютого в Києві відкрився репертуарний кінотеатр українського фільму "Ліра". "Ліра" - такою була найперша назва кінотеатру ім. Чапаєва, яку він мав від дня заснування в 1913-му й до 1937 року. її незабаром повернуть кінотеатру офіційно. За словами директорки Надії Трубайчук, українські фільми й раніше становили значну частку репертуару, це переважно тематичні стрічки про Чорнобильську катастрофу та військові фільми радянського часу ("В бій ідуть тільки " старики" ", "Ати-бати йшли солдати..."). Тепер кінотеатр перепрофілювався на українське кіно (за винятком показів світової кінокласики в кіноклубі "Ракурс"). Марія Тетерюк поспілкувалася з начальницею відділу кінопрокату "Київкінофільму" Ларисою Зубенко з приводу кінотеатру "Ліра" та його перспектив.Item Дві половинки одного пінгвіна(2015) Свято, РоксоланаМарина Врода (н. 1982), в чиєму доробку на сьогодні вже шість короткометражок і одне каннське "золото", представила на цьогорічному фестивалі документального кіно про права людини "Docudavs-UA" зняту за підтримки фонду "Відродження" нову стрічку, в конкурсній програм "DOСU-ПРАВО". Хоч, здається, Не менш органічно вписалася б вона і в програму "DOСU-ЖИТТЯ", адже діапазон порушених у фільмі проблем - як безпосередньо, так і натяками - виходить за межі розмови тільки про права людей із особливими потребами, зокрема в українських умовах.Item Страждання чужорідного тіла(2015) Брюховецька, ЛарисаКшиштоф Зануссі багато подорожує, він став постійним гостем у Києві. Цього разу режисер приїхав сюди після "Берліном" і в доброму настрої: фільм "Під електричними хмарами" Олексія Германа-молодшого, де польський режисер був продюсером, здобув "Срібного ведмедя" за операторську роботу. В час приїзду в Києві відбулася ретроспектива його кіноробіт, а в кінотеатрі ім. Чапаева показали його фільм "Чужорідне тіло". 15 лютого в Будинку кіно Зануссі зустрівся з українськими кінематографістами та студентами. І хоча вхід був платним, зал ледь умістив усіх зацікавлених. Зустріч тривала майже три години, більшість запитань стосувалася секретів режисерської творчості. На початку гість зробив короткий вступ, а на завершення одержав письмову пропозицію від молодого режисера зіграти роль гуру-політолога в новому фільмі.Item Невичерпний ентузіазм Джафара Панагі(2015) Шатіло, ІринаЧисленні тексти, присвячені Джафару Панагі, подають його творчий доробок як кінематографічний подвиг, оду любові до кіно, любові активної, оскільки інакшої він не знає. Панагі перебуває під домашнім арештом з 2011 року — так стався акт стиснення політичних рамок видимими стінами кімнати, який розсік лінію тематичного становлення режисера на дві частини: до 2011-го і після нього, коли іранський суд заборонив йому працювати за камерою протягом двох наступних десятиліть (заборона, яку буде не раз обійдено). Фільм "Таксі", третій, знятий у таких скрутних умовах, отримав у лютому 2015 року головний приз Берлінського фестивалю -"Золотого ведмедя".Item Берлінале 2015: кіно як акт опору(2015) Брюховецька, ОльгаДиректор Берлінале Дітер Косслік охрестив 65-й випуск, що проходив з 5 по 15 лютого 2015 року, фестивалем "сильних жінок в екстремальних обставинах". І дійсно сильна жінка була найбільш повторюваним персонажем конкурсної програми, починаючи від фільму-відкриття фестивалю іспанської режисерки Ісабель Койшет "Ніхто не хоче ночі": конвенційної костюмованої драми початку XX століття з Жульєтт Бінош у головній ролі, яка подає жіночу версію арктичної подорожі, закінчуючи диснеєвською "Попелюшкою" британського режисера Кеннета Брана, кітчева барвистість якої поставила ґламурну крапку фестивалю: головна героїня цього архетипу мелодрами, народженої з духу капіталізму, перемагає крижану мачуху у виконанні Кейт Бланшетт. Сила цих людей, навіть у їхній слабкості та вразливості, полягає в тому, щоб не піддаватись страхові і продовжувати свою роботу. Що ж до "сильних жінок", то цей, як його охрестили у пресі, четвертий фемінізм, повністю інтегрований в культуріндустрію, з її пріоритетом економічного прибутку. Молоде покоління кінематографістів (народжені в 1970-ті) продемонструвало нове сильне кіно, в якому все закінчується погано, а проблиск надії дається лише через важку душевну працю. Саме це молоде покоління зібрало решту фестивальних нагород. Ґран-прі журі "Срібний ведмідь" присуджено чилійському фільму "Клуб" режисера Пабло Ларраїна, в якому розкривається темний бік католицької церкви. "Срібний Ведмідь", приз засновника Берлінале Альфреда Бауера за відкриття нових перспектив у кіно, дістався фільму "Вулкан Іксканул" молодого Гватемальського режисера Хайро Бустаманте про життя селян із племені майя, знятого какчікельською мовою з участю непрофесійних акторів із одного з майянських селищ, що притулилось до підніжжя вулкану недалеко від місця, де виріс сам режисер.Item Український слід у Берліні(2015) Новікова, ОленаВ основних програмах Берлінського фестивалю цього року окремої української стрічки представлено не було. Але Україна разом із Польщею виступила в копродуції російського фільму "Під електричними хмарами". Те, що відомий російський режисер Олексій Герман молодший запросив до співпраці їх, а не західні країни, свідчить про повагу до творчого потенціалу та дружнє ставлення до цих незалежних держав. Від України у творчий колектив увійшов талановитий український оператор Сергій Михальчук, відомий за стрічками "Мамай" і "Поводир" Олеся Саніна, "Мій брат Франкенштейн" і "Коханець" Валерія Тодоровського. Проект режисера О. Германа- мол. виник ще у 2008 році. Його підтримало Державне агентство України з питань кіно (за свідченням деяких працівників, у 2010 році було виділено 1 млн доларів). Продюсерами від України виступили Єгор Олесов, Сергій Антонов, від Польщі- режисер Кшиштоф Зануссі. Зйомки почалися 2012 року і відбувалися в Одесі, Харкові, Дніпропетровську. У фільмі знялися відомі російські актори і творча молодь з трьох країн. Кінооператори Сергій Михальчук і Євген Прівін отримали "Срібного ведмедя" за високі художні досягнення.Item Ганна Яровенко: "Мій фільм - це зброя"(2015) Яровенко, ГаннаГанна Яровенко — кінорежисер-документаліст. Закінчила Інститут журналістики Київського університету ім. Т. Шевченка (1996), Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка Карого (1999). З 2001 р. працювала на студії документальних фільмів "Вертов і Ко" (Москва), з 2004-го — проекти на українському телебаченні (на "1+1" серіали "Сімейні драми", "Сімейні мелодрами" і телепрограма "Міняю жінку", на "ICTV" телепроект "Фабрика краси"). Фільми: "Борис Васильєв" і "Федір Хитрук" з циклу "Портрети епохи" (2002), "Кіноманія" (2004), "Фієста" (2007), "Жінка - банкомат" (2013), "Вільні люди" (2014). Зіграла головну роль у фільмі "Las Meninas" (2007) Ігоря Подольчака.Item Станіслав Боклан: Після фільму "Поводир" у мене з'явилася більша відповідальність(2015) Боклан, СтаніславСтаніслав Боклан — український актор кіно і театру, заслужений артист України. Закінчив акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1984; курс Бориса Ставицького). Після інституту працював десять років у Донецькому обласному російському драматичному театрі в м. Маріуполі. З 1994-го — в Київському Молодому театрі. Основні ролі: Степан ("За двома зайцями" М. Старицького, реж. В. Шулаков), Аметистов ("Зойчина квартира" М. Булгакова, реж.0. Дзекун), Гас ("Ліфт" за Г. Пінтером, реж. О. Катунін), Бадаль- ський ("Стальова воля" за М. Курочкіним, реж. Д. Богомазов), Дон Жуан ("Дон Жуан" за Мольером, реж. С. Мойсеєв), Граф ("Хоровод любові" за А. Шніцлером, реж. С. Мойсеєв), Астров ("Дядя Ваня" за А. Чеховим, реж. С. Мойсеєв), Генерал ("Четверта сестра" за Я. Гловацьким, реж. С. Мойсеєв), Торчалов ("Торчалов" за М. Вороновим, реж. В. Легін), Абель Знорко ("Загадкові варіації" за Е.-Е. Шміттом, реж. А. Білоус) та ін. Знімався у фільмах: "Страчені світанки" (1995), "Атентат. Осіннє вбивство у Мюнхені" (1995), "Нескорений" (2000), "Братство" (2005), "Поводир" (2013) та ін.Item Українські зірки Голлівуду. Лізабет Скотт(2015) Мицик, ЮрійЛізабет Скотт (Lizabeth Scott, справжнє ім’я - Емма Мацо) народилася 22.09.1922 р. у Скрентоні, штат Пенсильванія (США), а походила з сім’ї українських емігрантів з Пряшівщини (нині - в Словаччині). Закінчила Мерівуд- коледж, потім вивчала акторське мистецтво в школі драми Alvienne у Нью-Йорку. 1945 року уклала контракт з голлівудським продюсером Голом Воллісом. Дебютувала у фільмі Джона Ферроу "Ви прийшли разом" (You Came Along, 1945). Чарівна врода і неповторний тембр голосу молодої акторки полонили публіку. Серед найвідоміших фільмів Лізабет Скотт - кінодрама "Розрахуємося після смерті" (Dead Reckoning, 1947, реж. Джон Кромвелл). Цей фільм багато хто визнає шедевром. У ньому Скотт зіграла головну роль поряд зі знаменитим Гамфрі Боґартом.Item Збереження обличчя(2015) Самолевська, ОльгаДо 100-річчя заслуженої артистки України Марії Капніст було відправлено молебень у рідному Володимирському соборі, відбулися вечори - в Харкові й Києві, в Будинку кіно; Укрпошта ввела в обіг поштову марку "Марія Капніст. 1914-1993", прозвучали радіопередачі, її вулицю Кавказьку прикрасила меморіальна дошка... Ось якби цю вулицю ще й прикрасити її іменем! Жила серед нас справжня графиня, яка походила зі старовинного роду Капністів (Капніссісів), православних греків. У січні 1702 року кавалер ордена Св. Марка Стомателло Капніссіс (з усім його спадковим потомством) отримав графський титул за військові заслуги і вірну службу, про що свідчить грамота венеційського дожа Алоізія Мочченігі. У березні 1879 року герб Капністів був затверджений імператором Олександром I I у Царському Селі, після чого його внесли до "Загального гербовника дворянських родів Всеросійської імперії". По материнській лінії Марія Ростиславівна належить до славного козацького роду, її справжнє ім’я - Маріетта Капніст-Сірко. Мама, Анастасія Дмитрівна, - прапраправнучка знаменитого полководця, оборонця України, запорозького отамана Івана Сірка.Item Жан Ренуар - живописець кадрів(2015) Муравська, МонікаРенуар - митець двозначності й того, що можна окреслити як балансування на межі суперечності. З погляду чоловіка, видається, що "Золота карета" - це розповідь про жінку, яка грається з почуттями закоханих, а з погляду жінки - це розповідь про чоловічу недосконалість і неможливість здійснення її очікувань. "Золоту карету" можна назвати "комедією dell’arte в технокольорі". Це другий фільм Жана Ренуара, який він зняв у кольорі, і перший кольоровий фільм, знятий у Європі.Item "Я борюсь тут проти буржуазного кіна...". Нові документи про співпрацю Євгена Слабченка (Ежена Деслава) з ВУФКУ(2015) Матяш, ІринаУкраїнця Євгена Слабченка, відомого в європейському кіноавангарді як Ежен Деслав, сьогодні вже не назвеш "забутим" чи "малознаним". Якщо на початку 1980-х років поруч зі стислими довідками в кінознавчих французьких чи іспанських виданнях або в українських журналах чи зарубіжній "Енциклопедії українознавства" з ’являлися перші наукові розвідки про нього, то нині його ім’я досить часто фігурує в інформаційному культурному просторі. Першу ретроспективу фільмів Ежена Деслава влаштував французький кінознавець Любомир Госейко 2004 року в Парижі, в Національному музеї мистецтв та культури ім. Жоржа Помпіду. В листопаді 2007 року фільм "Монпарнас" ("Montparnasse") "російського емігранта Євгена Славченка" демонстрували в Москві під час Першого МКФ "Русское Зарубежье"