Кіно-Театр. 2005. №6

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/26671

Browse

Now showing 1 - 20 of 45

Авторка нашого журналу - лауреат премії імені Олени Теліги
(2005)
Комітет Фундаторів, до якого входять Голова ОУН Микола Плав’юк, Голова Української республіканської партії "Собор" Анатолій Матвієнко, Голова Української всесвітньої координаційної ради Михайло Горинь, Президент адвокатської фірми Ігор Бардин (Канада), Голова НТШ в Європі Аркадій Жуковський, 5 років тому заснували Міжнародну літературно-мистецьку премію ім. Олени Теліги. Цього року Національний університет "Києво-Могилянська Академія" висунув на цю премію кандидатуру українського літературознавця, професора Римського університету "Ла Сап’єнца", засновницю та завідувачку кафедри україністики Оксану Пахльовську за книжку "Українська літературна цивілізація", видану в Римі італійською мовою, та статті, опубліковані в Україні (серед них — і в "Кіно-Театрі"). Премію Оксані Пахльовській було вручено 24 серпня в приміщенні Музею книги і друкарства України.
Анджей Вайда: портрет на тлі епохи : [рецензія]
(2005) Кандинська, Віра
У київському видавництві "Етнос" нещодавно побачила світ книжка "Кіно і решта світу" — автобіографічний твір видатного польського режисера кіно і театру Анджея Вайди (переклад і примітки Віри Авксентьєвої). Життєпис у книзі А. Вайди невіддільний від історії країни: політичного і культурного життя Польщі довоєнних часів, періоду ПНР, виборювання незалежності періоду "Солідарності", а також сучасної ситуації. Відверта розповідь про особисті події переплітається з глобальними роздумами над історією, демократією і свободою, проблемами міжнародного звучання. Читачеві відкриваються основні етапи творчої біографії митця: період категоричного прощання з роматичними ідеалами батьків, ознаменований одним із найвизначніших досягнень світового кінематографа — картиною "Попіл і діамант", роздумів про долю польського народу у драматичних випробуваннях "Льотна" (1959), "Попіл" (1965), "Пейзаж після битви" (1970); спроби протиставити політичним гаслам і голослівним соцреалістичним деклараціям національні культурні традиції у стрічках "Весілля" (1972 — 1973, за С. Виспянським) та "Земля обітована" (1974, за В. Реймонтом), а також світ справжніх людських почуттів у ліричних екранізаціях творів Я. Івашкевича і Т. Конвіцького "Березняк" (1970), "Диригент" (1979), "Панни з Вілька" (1979); період "кіно морального неспокою", започаткований новаторськими картинами "Людина з мармуру" (1976) і "Людина з заліза" (1981), які суттєво змінили обличчя польського кінематографа. Видання, сповнене цікавих фактів, позначене виразним авторським почерком, ілюстроване рідкісними фотографіями, зацікавить не лише фахівців, а й широку читацьку аудиторію.
Анкета "Що буде з українським кіно?" : [відповіді українських кінематографістів
(2005)
Спілка кінематографістів має брати все у свої руки. Важливо вирішувати також питання авторських прав і соціальної підтримки, бо кінематографісти просто бідують. Має бути група з питань захисту авторських прав, яка б виробляла і пропонувала нову, дієву систему. Досі кінематографічна спільнота сподівалась, що хтось робитиме це за неї, адже творці є творцями, а не виробничниками чи юристами. Необхідно також контролювати прокатний ринок України, тобто встановлювати перепони проникненню на наші екрани всіх без винятку російських фільмів, американських. Погляньте на Польщу або Чехію, де на телеекрани потрапляє продукція 50 на 50. Але в тому, щоб відстоювати українське, повинні бути зацікавлені урядовці. При Президентові Кучмі цим не переймалися. Керівники телеканалів також. Тож нищили своє, українське. Це серйозне питання, яке сьогодні треба регулювати законодавчо. Встановлювати квотування.
В розпал ялтинського кіноліта
(2005) Брюховецька, Лариса
Найцікавіше в конкурсі — "Настроювач" Кіри Маратової, "Свої" Дмитра Месхієва та певною мірою "Статський радник" Пилипа Яновського. "Бій з тінню", "Піжмурки", "Ми помремо разом", "Нічний продавець" не додали чогось нового до палітри середньостатистичного російського фільму. Два українські конкурсні фільми — "Татарський триптих" і "Секонд хенд" — взагалі розчарували. Фестиваль, який фінансується міністерствами культури України і Росії, організатори втримали і цього разу — навантаження лягло на продюсера Сергія Аршинова, оскільки його колега, режисер і директор Ялтинської студії В. Пендраковський, цього року монтував свій фільм "Та, що біжить по хвилях". Як буде наступного літа, достеменної відповіді не було. Особливо в українців, яким гірко від бідності програми, від того, що кіно в країні занедбане і немає лідера, який би взявся його відродити, хоча творчих сил і бажання робити його — достатньо.
Василь Трубай: "Розвою не буде, доки не запанує наша мова у всіх сферах" : [інтерв'ю]
(2005) Трубай, Василь
Василь Володимирович Трубай — прозаїк, поет, кіносценарист. Народився 6 червня 1952 року в селі Яблунівці Кагарлицького району Київської області. Закінчив Мурманську морську академію. Ходив у море на риболовецьких траулерах, працював начальником зміни на залізниці, вантажником, сторожем, заступником редактора районного тижневика "Приватна газета". З 1998 року — на творчій роботі. З 2003 р. -викладач кінодраматургії у Київському державному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. Проживає в Обухові, на Київщині. Член Національної спілки письменників України. Автор книг "Кінець світу" (1995), "Зґвалтування реальності" (1997), "Я не можу не бути" (1999), "Все просто" (2003); автор сценаріїв художніх фільмів: "Посилка для Маргарет Тетчер" (1990), "Вперед, за скарбами гетьмана!" (1992), "Сто тисяч за кохання" (2000), "Мумія" (2003), "Тарас Бульба" (2005). Лауреат літературної премії ім. Г. Косинки. Твори перекладалися російською, німецькою, чеською та англійською мовами.
"Веслувати було важкувато..."
(2005)
"Я щиро вдячна Івану Михайловичу Дзюбі за довіру і за пропозицію бути членом Комітету Національної премії їм. Тараса Шевченка. Вдячна за можливість співпраці з ним особисто і з усіма членами Комітету. Це не лише моя думка: такого мудрого і виваженого голови Комітету годі уявити. Обсяг роботи був справді великий, доводилося перечитувати масу літератури, їздити у відрядження на вистави обласних театрів, відвідувати виставки та концерти, одне слово, бути в курсі мистецьких подій країни. Члени Комітету, серед яких дуже шановані в Україні люди — письменники Павло Загребельний, Іван Драч, Володимир Базилевський, літературознавець Микола Жулинський, філософ Мирослав Попович, актор Богдан Ступка, композитор Євген Станкович, диригенти Іван Гамкало, Віктор Гуцал, режисер Михайло Резникович, кінорежисер Олег Бійма, художник Андрій Чебикін, мистецтвознавці Олександр Федорук, Неллі Корнієнко, Ольга Петрова, культуролог Тарас Возняк, — всі ми з великою повагою ставилися до думки Івана Михайловича, цінували його коректність та інтелігентність. До цього лише додам, що висунуті мною кандидатури на премію — автори фільмів "Я камінь з Божої пращі"(2002) та "Війна. Український рахунок" (2004) були удостоєні премії. Обидва фільми не тільки стали помітним внеском в українське кіно, а й прислужилися осмисленню драматичної української історії XX століття." Лариса Брюховецька. 2005 року Іван Дзюба залишив посаду Голови Комітету з Національної премії України ім. Т. Шевченка.
Вибачте, Олександре Петровичу!
(2005) Іванишина, Лариса
Довженку дивом вдалося уникнути розстрілу 1934 року, коли у списках НКВС на ліквідацію він значився серед перших. Але жорстоке покарання тоталітарної системи наздогнало його в 1943-му. У розквіті сил - у віці 48 років — влада влаштувала йому найжорстокішу обструкцію, позбавивши можливості ставити фільми. "Мічурін" - ото й усе з його кінодоробку за останні 13 років життя. Тому Олександр Довженко у своїх щоденниках неодноразово бідкався, що йому доводиться марнувати свій час. Залишалося слово — і він писав, бо його потужний талант шукав виходу. Але був у його нетривалому житті час, - кінець 20-х, коли він устиг вскочити в поїзд, що мчав у безсмертя. Тоді за три роки — три шедеври, один із яких світового значення. Тому життя його не змарноване. А що можемо сказати про себе з огляду на те, змарнованим чи ні є наше життя? І з огляду на те, чи вшанували як належало б велетня світового кіно до його 110 роковин? Письменницька і публіцистична спадщина Довженка видана значними тиражами і читачі можуть користуватися нею в бібліотеках, якщо не встигли ці книги придбати самі. Якщо ж говорити про видання його фільмів на відео і на DVD для широкого продажу, то це поки що залишається мрією кіноманів та викладачів вузів, де вивчається творчість митця. Вибачте, Олександре Петровичу, нам. За нашу нікчемну суєту, марнування часу у боротьбі за посади, за багатство — за цими всіма клопотами забуваються цінності вічні і нетлінні. Але оскільки вони вічні і нетлінні, то житимуть вони, щоправда у відеотеках багатьох країн світу, окрім нашої. Тої, де Довженко народився, де творив свої кіношедеври.
Віртуоз стереотипів
(2005) Брюховецька, Лариса
"Кавоман" — на перший погляд, типова стрічка проекту "Любов — це...". Нічим особливим не примітна, старанно виконана проба пера. Разом з тим вона показова, як у своїх прагненнях робити безсюжетне кіно, так і в слабкості та причинах. Але чимось і вирізняється: дає привід поговорити про маніпулювання стереотипами кіно. Нездатність увійти в стосунки з життям, герметичність власного світу треба чимось компенсувати. Тож і доводиться "упаковувати" той світ у кіностереотипи... Разом з тим "Кавоман" засвідчує появу режисера значного творчого потенціалу. Аби тільки острах торкатися реального життя не став правилом, не призвів до самоізоляції.
Георгій Делієв: Обеззброїти глядача : [інтерв'ю]
(2005) Делієв, Георгій
Георгій Вікторович Делієв (н. 1960, Харків) — український актор, режисер, сценарист, заслужений артист України. Закінчив Одеський інженерно-будівельний інститут (архітектор) та ГІТІС (режисер і актор естрадного жанру). Ху- дожний керівник комік-трупи "Маски". Співавтор сценарію і режисер фільму "Сім днів з російською красунею" (1991, грав Фурича). Знявся у фільмах "Другорядні люди", "Чеховські мотиви" (обидва — режисер Кіра Муратова). Головні ролі у фільмах "12 стільців" (режисер Ульріке Оттінгер, Німеччина, 2003), "Настроювач" (Кіра Муратова, 2004). Поставив короткометражний фільм "Дрібний дощ" (Одеська студія, 2004).
Дев'ять життів Нестора Махна
(2005)
Володимир Досталь і Фелікс Клейман від імені телеканалу НТВ замовили українським кінематографістам 12-серійний фільм про життя легендарного анархіста Нестора Махна. Режисер картини — киянин Микола Каптан (лауреат "Молодості"-94 та володар диплому "Берлінале" за короткометражний фільм "Сашко"). Оператори — Олег Маслов- Лисичкін (основні роботи: "Зелений вогонь кози" (1989), "Жінка для всіх"(1991), "Чотири листи фанери" (1992), численні телесеріали) та Ігор Приміський. Художник-постановник — Петро Корягін. На головні ролі призначено молодих, але вже популярних російських акторів. Нестор Махно — випускник РАТІ (ГІТІС) Павло Дерев’янко, якого українські глядачі знають переважно завдяки бойовику "Бій з тінню" (2005), а також телесеріалу "Дільниця" (2003), дружину Махна Галину Кузьменко зіграє Анна Слю, відома як героїня містичного трилера "Нічна варта" (2004) і телесеріалу "Талісман кохання" (2005), роль близького соратника Махна — Федоса Щуся дісталася Данилові Бєлих, який грав у телесеріалах "Медики" (2001) та "Кавалер морської зірки" (2003). Крім того, на глядачів чекає зустріч з чудовими українськими акторами — Олегом Прімогеновим, Ігорем Волковим, Ігорем Славінським та багатьма іншими. Зйомки картини, сповненої яскравих і видовищних сцен, відбуваються не лише на студії Довженка, а й у всіх куточках України. Запоріжжя, Переяслав-Хмельницький, Кам’янець-Подільський, Качанівка, Біла Церква, Гайворон... — це далеко не повний маршрут знімальної групи.
Життя - гра : [рецензія]
(2005) Іванишина, Лариса
Сергій Параджанов творив колажі. У цій же "техніці" виконана й книжка "Колаж на тлі автопортрета". Більше сорока авторів написали спогади про нього, а грузинський кінознавець Кора Церетелі уклала їх у сім розділів, доповнивши їх хронікою життя і творчості Сергія Параджанова і покажчиком імен і назв. До колажу додасться і голос Параджанова, чиї розповіді, наприклад, "Як я спав на портреті Сталіна", "Як я торгував очима" та багато інших скидаються більше на анекдоти, аніж на правду, але в цьому їх чарівність. Саме визначення розділів - гра перша, гра друга і т.д. Назви промовисті: "Людина-свято", "Король блазнів", "Краса — моя хвороба", "Прекрасний, але нестерпний", "Дійсність треба вміти домислити", "Це — замогилля", "Третє око". Вибудувані вони в хронологічній послідовності. Імена тих, хто згадує, представляють розмаїття людей, з якими спілкувався Параджанов, включаючи колишніх в’язнів, з якими він відбував строк. Серед авторів - Тоніно Гуерра, Белла Ахмадуліна, Георгій ПІенгелая, Георгій Якутович, Юрій Іллєнко, Володимир Наумов, Майя Плісецька, Лариса Кадочникова, Алла Демидова, Софіко Чіаурелі, й що дуже приємно - говорять вони насамперед про Параджанова, і не загальними фразами, а змальовують конкретні випадки, події, казуси, розігрування, які так любив герой книжки. Щодо проявів безмежної фантазії в житті найбільше історій у його тбіліських колег та знайомих, в тому числі родичів Сергія Йосиповича.
З нагоди дня українського кіно
(2005) Клименко, Ірина
7 вересня 2005 року в київському Будинку кіно відбулася прес-конференція з нагоди Дня українського кіно, під час якої було представлено програму реформування національної кінематографії. Голова Національної спілки кінематографістів України Борис Савченко і заступник голови НСКУ Владлен Кузнєцов виступили з тезами програми реформування, а також із критикою на адресу Міністерства культури України щодо політики в цій галузі. Наголошено було такі основні проблеми: відсутність ефективної структури; відсутність відповідальної за кінематограф особи у складі Міністерства культури, повноваження якої зосереджувались би саме на розвитку кінематографа; відсутність будь-якого діалогу між урядом і кінематографістами України. Представлену програму заздалегідь надіслано було до Міністерства культури, проте жодної реакції уряду досі немає. Як і не було жодного офіційного представника від Міністерства на прес-конференції.
Казкар маленького міста
(2005) Фиряєва, Оксана
Гурам Мелентійович Петріашвілі народився 16 травня 1942 року в родині сільського вчителя грузинської історії та літератури. Після закінчення середньої школи у 1958 році вступив на математичний факультет Тбіліського університету ім. Джавахішвілі. Під час навчання захопився літературою, почав писати вірші. Друкуватися почав 1966 року. Після закінчення університету служив у армії протягом 1965 року. Працював учителем математики, інженером у кількох тбіліських НДІ, помічником та асистентом режисера на кіностудії "Грузія-фільм". З 1974 по 1979 роки навчався на кінорежисерському факультеті Тбіліського театрального інституту (завідувач кафедрою Різо Чхеїдзе, майстер Тенгіз Абуладзе). У 1972 році вийшла його перша книга. 1976 року, пройшовши практику у московського режисера Романа Качанова, зняв перший мультфільм — "Кактус". У 1980 році на об’єднанні "Дебют" студії "Грузія-фільм" зняв короткометражний фільм "Про що співає соловей". 1986 року на кіностудії "Грузія-фільм" вийшов перший повнометражний фільм — пригодницька дитяча стрічка "Пригоди Еллі і Рару". її переглянули 2,5 мільйона глядачів у всьому СРСР. З 1978 року почав зніматися як актор, в тому числі в українському серіалі "Роксолана". Всього зіграв у кіно 34 ролі, 7 з яких — головні. Загалом зняв 12 короткометражних фільмів, 1 повнометражний, 8 мультфільмів. Автор багатьох сценаріїв, за якими знімали фільми інші режисери. Поле творчої діяльності Гурама Петріашвілі надзвичайно широке і не обмежується цариною кіно. Він має значний літературний доробок — 15 книг, до яких входять казки, вірші, переклади, критичні та публіцистичні статті.
Киянка Міла Йовович та її американська матуся
(2005) Гриньок, Інетта
Напередодні Дня Незалежності Україну відвідала міжнародна зірка - акторка, співачка і модель Міла Йовович. Після Помаранчевої революції наша країна стала досить привабливою для зірок, до того ж, бути українцем зараз модно, як ніколи. І хоча Міла не є етнічною українкою (її батько - югослав, а мати- росіянка), наша колишня співвітчизниця, яка мала помаранчевий колір волосся в "П`ятому елементі», може сміливо заявити про себе "Я — киянка!". Це історія про людей, які свого часу виявили силу волі, рішучість та навіть авантюризм, аби досягти успіху в житті. До Києва Міла приїхала разом із матір'ю. Можна лише здогадуватися, які емоції переживали мати й дочка.
Кінематографічна Буковина : [рецензія]
(2005) Кандинська, Віра
Бібліографічний покажчик "Кіно і Буковина", виданий 2005 року в Чернівцях за сприяння Відділу внутрішньої та інформаційної політики та Управління культури Чернівецької облдержадміністрації, а також Чернівецької обласної наукової бібліотеки імені М. Івасюка, нині дуже на часі. Численні матеріали (від монографій до статей у періодиці) згруповано за тематичним принципом. Покажчик відкривається оглядом загальної літератури з історії кіно на Буковині, далі читачам пропонується інформація, що стосується окремих фільмів, згрупованих за назвами в алфавітному порядку, причому в спеціальну рубрику виділено "Фільми, присвячені видатним людям". Окремі розділи присвячено буковинським кінорежисерам та кіноакторам (О. Ананьєв, В. Безпольотова, В. Жихарський, В. Зимня, О. Ільїна), Іванові Миколайчукові, режисерам та акторам, які перебували на Буковині, документальному кіно, аматорському кіномистецтву, відеофільмам та кіномережі в області. Попри безсумнівну цінність викладених фактів, структура покажчика видається доволі нечіткою, що суттєво ускладнює пошук інформації. Хочеться сподіватися, що цей недолік буде виправлено в наступних, доповнених виданнях.
Кінофільми 2005 року
(2005)
За повідомленням Міністерства культури в Україні 2005 року випущено фільми: повнометражні - "Братство" (сценарій - С.Клименко, І. Дзюба, Д. Мовчан, Б. Олійник, реж. С. Клименко), "Подарунок долі" (сценарій М. Мішуріної, реж. Г.Шигаєва, "Секонд хенд" (сценар. О. Жовни, реж. Я. Лупій). Науково-пізнавальні - "Інакші" (сцен. С.Зінов'євої, реж. М. Сурков), "Алло, мамо" (сценар. і реж. Т. Калужна), "Десята муза в Україні" (сцен. В. Кузнецова , реж. І. Шкляревський). Документальні - "Один день з життя хірурга" (сцен, і реж. М. Кондратьєва), "Аксіома кохання" (сцен. Н. Черницька, реж. І. Дернова), "В степах України. Півстоліття по тому" (сцен. О. Москаленко, реж. Г. Давиденко), "Пам'ятати" (сцен. О. Завгородня, реж С. Дудка), "Миттєвості Помаранчевої" (сцен. В. Васильєва, реж. B. Колодяжний), "Мистецтво без кордонів" (сцен. А. Лебедєва, реж. М. Лебедєвої). Анімація - "Примха" (сцен, і реж. М.Депоян), "Про кішку, яка упала з неба" (сцен. C. Кусенко, реж. Н. Марченкова), "Будиночок для равлика" (сцен, і реж. О. Педан).
Кіноісторія починалася так : [рецензія]
(2005) Шлапак, Юрій
В "Начерках далекої кіноісторії" розглядається вітчизняне кіно 1896-1920 років, тобто від його народження і становлення. Автори спростовують поширену у радянському кінознавстві концепцію, за якою справді національні й реалістичні твори в Україні з ’явилися лише після Жовтневого перевороту. Аналізується роль піонерів екрану — режисерів, акторів, операторів — у формуванні естетики нового мистецтва в контексті кращих надбань українського письменства, театрального та образотворчого мистецтва минулого століття. Стає зрозумілим значення українських досягнень у галузі кінематографа, коли автори нагадують про те, що найперша на території Російської імперії кіностудія виникла в Одесі, перші кінозйомки та кіносеанси відбулися в Харкові, а перша кінозірка Віра Холодна народилася в Полтаві і померла в Одесі. Йдеться також і про систему прокату фільмів, народження стаціонарних кінотеатрів, кінореклами і кінопреси. При цьому залучаються кіномережі Галичини, Волині, Закарпаття та Буковини, регіонів, де функціонування кінематографа досі не розглядалося українськими кінознавцями. Ускладнювало роботу авторів і те, що більшість стрічок раннього періоду не збереглися. Тож поряд із переглядом уцілілих стрічок маємо результат великої архівної роботи у фондосховищах Москви та Києва, над газетно-журнальною періодикою тих часів, спогадами і мемуарами безпосередніх учасників творення фільмів. Широко використано архівні матеріали з фондів Музею- майстерні І. П. Кавалерідзе. Праця складається з 12 розділів, до кожного з яких подається список літератури. Окремі назви розділів ("Два погляди на братовбивчу війну", "Специфічні наслідки ленінської екранної політики", "Кіно агітація у світлі партійних настанов") вельми промовисті. До фільмографії входять 356 назв. Додаток "Персоналів" містить дані про 150 кінематографістів. Чимало фотографій надруковано вперше. Безсумнівно, що "Начерки далекої кіноісторії" — це значний внесок в українське кінознавство. Видання присвячене світлій пам’яті Олександри Синько, кандидата мистецтвознавства, члена НСКУ.
Леонід Марченко: "Театр - це для мене все"
(2005) Марченко, Леонід
Леонід Марченко — заслужений артист України, актор театру і кіно. Закінчив акторські курси студії при Державному театрі ім. І. Франка. Випускник Київського інституту театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого 2003 року (театрознавець). В театрі з 1963 року. Знімався в 57 фільмах, зокрема: "Морська чайка" (1961), "В бій ідуть лише старики" (1973), "Ати-бати, йшли солдати..." (1976). Зараз грає у виставах ТЮГу: "Камера обскура", "Метаморфози", "Потоп", "Фігаро", "Король Дроздобород", "Різдвяна ніч", "Лис Микита", "Чарівна Пеппі".
Митець за покликанням : [редакційний постскриптум до видання Б. Змудзінського "Siergiej Paradzanov"]
(2005) Змудзінський, Богуслав
Від Іоанни Левицької з Катовіц, яка стажувалася в "Кіно-Театрі", до редакції надійшла книжка "Біегдіеі Paradzanow", видана 1998 року в Кракові. До цього збірника увійшли статті та спогади Леслава Чаплинського, Шимона Бойка, Януша Газди, Юрія Іллєнка, Лариси Кадочниковой а також листи С. Параджанова із зони, його сценарії "Київські фрески" і "Демон" та фільмографія. Пропонуємо вашій увазі редакційний постскриптум одного з упорядників видання Богуслава Змудзінського.
"Молодість" - фестиваль для іноземців
(2005)
Україна таки унікальна, бо де ще знайдеш таку країну, де б увесь кінопрокат, відеоринок і телебачення обслуговували іноземного кіновиробника, де б провідна кіностудія країни виробляла зарубіжні телесеріали?! Міжнародний кінофестиваль "Молодість", який фінансово підтримує держава, також змушений показувати іноземне. До Києва приїдуть режисери Роман Полянський, Кшиштоф Зануссі, Єжи Гофман та багато інших знаних кінематографістів. Пройде "Майстерня талантів" для молодих українських митців. Майже у всіх кінотеатрах, а також у кіноклубі НаУКМА демонстуватимуть фільми позаконкурсних програм. У програмі "Фестиваль фестивалів" покажуть фільми, які вже брали участь в інших міжнародних конкурсах. Є програми "Сучасне кіно Франції", "Німецький бульвар", "Нове російське кіно". Україна бере участь у конкурсі студентських фільмів, з короткометражного і повнометражного кіно нашій країні немає чого представити.

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2005. №6 by Title

Results Per Page

Sort Options