Кіно-Театр. 2008. №3

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/26582

Browse

Now showing 1 - 20 of 34

А який він насправді?
(2008) Юрченко, Віталій
Слава актора кіно має не одне обличчя. Досить раз зіграти роль, але у видатному фільмі, щоб назавжди бути записаним в історію світового кіно. Як, скажімо, Лоренцо Маджорані, виконавець головної ролі у фільмі Де Сіки "Викрадачі велосипедів". Скільки написано про цей загальновизнаний шедевр. І скільки разів при цьому згадувався Маджорані... Брондуков починав як Маджорані. За роль злодія у фільмі Осики "Камінний хрест" він отримав приз за кращу чоловічу роль на Всесоюзному кінофестивалі. Ось деякі фільми, в яких він знявся на кіностудії ім. Довженка. За браком місця названі не всі, і без прізвищ режисерів: "Квітка на камені", "Бур’ян", "Родина Коцюбинських", "Вечір на Івана Купала", "Олеся", вже згаданий "Камінний хрест", "Гольфстрім", "Анничка", "Дід лівого крайнього", "Марина", "Острів Вовчий", "Захар Беркут", "Сімнадцятий трансатлантичний" і ще... Брондуков пішов своїм шляхом. Він залишився у Києві, питань про переїзд куди б там не було навіть не виникало, і він завжди користувався можливістю попрацювати на рідній студії. Знімався багато, слава його зростала. Та оскільки найбільшого успіху досяг у фільмах майстрів комедії, таких як Данелія і Рязанов, то і слава його набрала комедійного забарвлення. Неперевершений майстер епізоду в комедійних фільмах - такий зміст цієї слави. В його житті всього вистачало - і сліз, і сміху. Борислав Миколайович Брондуков, так би мовити, повний кавалер усіх видів акторської слави. 2004 року він пішов з життя. А в пам’яті нашій він залишиться людиною, яка робила кращим життя тих, хто бачив його на екрані. І ще багатьом поколінням буде покращувати життя так довго, що можна вжити і слово безсмертя, бо його герої набагато переживуть тих, хто в цьому сумнівається.
Актори біля парадного під'їзду
(2008)
17 квітня у Києві, в книгарні видавництва "Смолоскип" на Межигірській, 21 відбулася презентація журналу "Кіно-Театр" і 4-го випуску збірника "Світова кінокласика". Почесними гостями були кінодокументаліст Михайло Ткачук і режисер Андрій Приходько, а також автори збірника. Перед входом у приміщення актори студентського театру НаУКМА у барвистих костюмах і на ходулях вітали гостей вечора.
"Важливо йти..." - розповідь про Кесльовського
(2008) Свято, Роксолана
"Важливо йти..." - слова, сказані самим режисером наприкінці життя. Вони стали для автора своєрідним ключем до прочитання біографії та фільмів Кесльовського. "Яким він був насправді? Звідки вийшов? Куди йшов? Як ішов? І що траплялося в дорозі? Що стало причиною міжнародного успіху і якою була його ціна?" — риторично запитує автор у передмові. Кшиштоф Кесльовський - символічна фігура для польського кіно і, мабуть, один із найупізнаваніших східноєвропейських режисерів нового часу в світі. Широкий загал на Заході заговорив про нього доволі пізно, втім реакція на відкриття "нового" імені була незвичайна: про нього активно почали писати — в різних країнах, різними мовами й у різних жанрах (від белетристичних біографій - до фахових кінознавчих досліджень), відбувалися численні ретроспективи його робіт (ігрових, документальних, кіно- й телевізійних), за кордоном організовували навіть виставки його фотографій (фотоцикл "З міста Лодзь" позаминулого року побачили нарешті й кияни в рамках МКФ "Молодість"). Знаковою стала і поява книжки Славоя Жижека, присвячена кінематографу Кесльовського. Іншим, перекладеним різними мовами, виданням стала "Автобіографія" — книжка, що постала внаслідок серії розмов режисера з англійською журналісткою Данутою Сток. Та й нині, хоча минуло вже дванадцять років по його смерті (Кесльовський відійшов 1996 року), в Польщі - та й не тільки - періодично з ’являються фотоальбоми, зібрання спогадів, статті в журналах і наукових збірниках тощо. Кесльовський, усе життя дуже самокритичний, навіть після здобуття найбільших міжнародних нагород продовжував твердити, що є лише "звичайним ремісником і провінційним режисером", і що "нині" (вже після появи на екранах "Трьох кольорів") перебуває в тій точці, з якої Орсон Веллс (до речі, один із його улюблених режисерів) тільки починав свій шлях. Кокетування? Ні, здається, це зовсім невластиво для Кесльовського. Радше надмірна вимогливість до себе, яка часто притаманна великим. Та, на щастя, не їм судити про вартість своїх власних творінь.
Візуальність - 1936: чому вмирають на світанку генерали?
(2008) Собуцький, Михайло
Буває, о цій порі їх розстрілюють. Буває - гіпотетично - що-небудь на кшталт дуелі (генерал, начебто, теж офіцер). Але от, порпаючися по- кіноманському в багатій візуальній продукції 1936 року, можна випадком знайти й не таке. Китайський генерал у версії студії "Парамаунт" може померти на світанку від випадкового поранення, нанесеного йому геть п`яним американцем. Померти на своєму ж генеральському судні, серед прибічників, що вбивають один одного, аби не пережити вождя й смертю уславити його. Фільм так і називається - "Смерть генерала на світанку". Бог з ним би був, із фільмом, серед усього, знятого 1936 року, є чимало стрічок, які не зачіпають навіть і цілеспрямованого дослідника. Але: режисером картини є Льюїс Майлстоун - той самий, що уславив себе 1930 року антивоєнним "На Західному фронті без змін", а головним актором - Гарі Купер. Нам уже доводилося зводити їх разом, пишучи про фільми, присвячені Першій світовій (шосте число "Кіно-Театру" за 2007 рік), оскільки Гарі Купер виконав 1941 року роль сержанта Норка в однойменній пропагандистській "качечці" Говарда Гоукса. Тож не звернути уваги на їхній взаємний перетин просто неможливо. Генерал, звісно ж, - лише слабка пародія на діячів маоїстського "радянського району" Китаю, а заодно, на завойовників-японців. Як і всієї епохи 1930-х, язичницький віталізм якої чинить опір остаточному вичерпанню в інтерпретаціях. Одна фактографічна деталь: "На Західному фронті..." не пропустили в СРСР, проте він є в радянських кінословниках, "Смерті генерала" ж нема ні у виданні 1970 року, ні в 1987-му.
Григір Тютюнник: "Пишу - і плачу, пишу - і радію"
(2008) Брюховецька, Лариса
Епіграфом до його творчості можуть бути слова Тараса Шевченка "Возвеличу отих малих рабів німих. Я на сторожі коло них поставлю слово...". Григір Михайлович Тютюнник (5.XII. 1931, с. Шилівка Полтавської області - 7.III. 1980, Київ) - український письменник, лауреат Державної премії ім. Лесі Українки, (1980) та Державної премії ім. Тараса Шевченка (1989). Закінчив ремісниче училище, працював на заводі, в колгоспі, на будівництві. У 1951 - 1955 служив у Радянській армії. 1962 року закінчив Харківський університет, рік учителював у Донбасі. 1963 - 1964 працював у редакції газети "Літературна Україна". Автор книжок оповідань і повістей "Зав'язь" (1966). 1968 року "Литературная газета" (Москва) оголосила конкурс на краще оповідання. Переможцем став Григір Тютюнник з оповіданням "Деревій", яке дало назву наступній збірці оповідань (1969). Потім побачили світ "Батьківські пороги" (1972), "Крайнебо" (1975), збірки його оповідань естонською (1974, Таллін) і російською ("Отчие пороги", Москва, 1975). Була ще книга вибраного "Коріння" (1978). Здійснив переклад українською творів Василя Шукшина ("Калина червона", 1979). А завершений сценарій Григора Тютюнника залишився в рукописі і зберігається в Музеї-архіві літератури і мистецтва (територія Софіївського заповідника).
Давнє інтерв'ю [Борислава Брондукова]
(2008) Брондуков, Борислав
Аркадій Микульський, студент II курсу режисерського відділення майстерні Віктора Івченка, 17.03.1963 року зробив опитування серед однокурсників. Питання стосувалися важливих для майбутнього митця речей. Ще через рік він звернувся до кожного, аби вони підтвердили свої відповіді. Всі ці питання-відповіді зберігаються в архіві кінорежисера. Друкується вперше.
"З журбою радість обнялася..." : [круглий стіл, присвячений 70-річчю Борислава Брондукова]
(2008)
5 березня 2008 року в Будинку кіно відбувся круглий стіл "З журбою радість обнялася...", присвячений 70-річчю Борислава Брондукова. У ньому взяли участь: народна артистка України, співачка Марія Миколайчук, дружина Б. Брондукова, актриса Катерина Брондукова, народний артист України Ярослав Гаврилюк, художниця, лауреат Державної преміїім. Т. Шевченка Людмила Семикіна, актриса Світлана Князева, кінорежисер Юрій Терещенко.
"Запорожець за Дунаєм" і колоніальний міф
(2008) Брюховецька, Ольга
Мабуть, ні в кого не викличе сумнівів теза, що нам не вистачає національного кіно. Усі погодяться і з тим, що потрібні фільми, які були б популярними і, водночас, представляли національну особливість України. Нічого поганого немає й у зверненні до класики, при всій умовності цього поняття. Проблема лише в тому, що всі ці тези надто абстрактні, а їхнє конкретне втілення в українському кіно, на жаль, переважно являло собою явища не просто плачевні, а й взагалі шкідливі для тієї ж самої національної культури, оскільки національне в них зводилося до псевдофольклорного колоніального конструкту, що вбиває всяку живу думку й емоцію. Задунайська Січ була останнім вільним козацьким утворенням. На жаль, анотації залишаються анонімними продуктом, тому не можна сказати, хто несе за нього безпосередню відповідальність. Але це лише підкреслює відповідальність авторів фільму. І не лише тому, що вони мають поцікавитися, як анотується їхній фільм, а в першу чергу тому, що своїм фільмом вони зробили дуже багато для стирання історії і продовження колоніального міфу. А ще більшу відповідальність за це несе Міністерство культури і туризму України, на замовлення якого і за повної фінансової підтримки було виготовлено цей колоніальний міф. І це вже виносить питання на зовсім інший політичний рівень... Останній кошовий отаман Задунайської Січі Йосип Гладкий, який у 1828 році під час Російсько-Турецької війни з невеликою групою прихильників перейшов на бік Росії, після чого Задунайська Січ була жорстоко знищена турецьким військом, а всі козаки, що залишились, разом із рештою українських поселенців були вбиті. Таким чином Гладкий - свідомо чи ні - зробив те, чого так довго домагалася царська Росія, - знищив останню вільну козацьку Січ. А тим часом Засєєв-Руденко повідомив на прем’єрі, що він уже запускає новий фільм, тепер за Гоголем. Є ще один американський "Запорожець за Дунаєм" (1939), знятий Едгаром Д ж .Улмером, культовим режисером Б-фільмів, якого запросив незалежний продюсер Василь Авраменко, культурний діяч української діаспори.
Йосип Гірняк: "Національний театр - своєрідний, неповторний"
(2008) Гірняк, Йосип
Вікна останньої квартири Йосипа Гірняка та Олімпії Добровольської в Нью-Йорку виходять на старовинну церкву. Здається, крізь неї подружжя бачило весь український світ, - очима серця, добрими і співчутливими, чесними і вимогливими. Українству, розкиданому по материках світу, а в самій Америці - її містами та містечками, важливо було (та й зараз так!) тримати один одного в полі зору - бодай час від часу бачитися на різного роду діаспорних з ’їздах, а поза тим обов’язково листуватися. Як багато- сьогодні можуть нам сказати ці послання!
Лауреати премії "Ніка"
(2008)
У Росії визначили лауреатів цьогорічної премії "Ніка" (уже 21-ї). Шість нагород — кращий ігровий фільм, краща режисерська робота, краща операторська робота, краща робота художника та художника костюмів, краща робота звукорежисера - присуджено фільму "Монгол" Сергія Бодрова. "Ніку" за кращу чоловічу роль одержав Сергій Гармаш (фільм "12" М. Михалкова), за кращу жіночу - Марія Шалаєва ("Русалка"), за кращий сценарій — Олексій Попогребський, за кращий фільм СНД і Балтії - Алеко Цабадзе ("Російський трикутник"), за кращий неігровий фільм - Сергій Мірошниченко ("Народжені в СРСР. 21 рік"). Премія "Честь і гідність" - Георгію Данелії.
Лицарський легіон України
(2008)
24 квітня у приміщенні Будинку офіцерів Збройних сил України відбулася церемонія вручення відзнак Лицарської честі та звитяги - ордену "Лицар Вітчизни" та шаблі — новим легіонерам. Серед нагороджених — актор і режисер Іван Миколайчук (посмертно). Організатор акції - Міжнародна громадська організація "Асамблея ділових кіл України", яка сприяє відродженню економіки України, її культури та духовності.
Мистецтво любити кіно : [інтерв'ю]
(2008) Мусієнко, Оксана
Оксана Мусієнко близько двох десятиліть очолює кафедру кінознавства Інституту екранних мистецтв Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Професор, член- кореспондент Академії мистецтв України, заслужений діяч мистецтв України, кавалер ордена Ольги III ступеня, президент Асоціації діячів кіноосвіти України, почесний президент кіно-телефестивалю "Кришталеві джерела", автор близько сотні публікацій та книг "У лабіринті ілюзій", "Світло далеких зірок" (у співавторстві), навчального посібника "Нова хвиля у французькому кінематографі: джерела, теоретичний ґрунт, майстри", "Новаторські течії у французькому кінематографі" та ін. Автор сценаріїв навчальних фільмів серії "Хрестоматія з історії українського кіно", численних телепередач, присвячених діячам кіномистецтва, співавтор навчальних програм з історії світового та вітчизняного кіно. Загальний стаж викладацько-педагогічної роботи Оксани Мусієнко добігає півстоліття. Її самостійний науково-творчий маршрут розпочався у час "відлиги" після закінчення з відзнакою філософського відділення історико-філософського факультету Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Про найголовніше у долі, про пережите і про погляд на життя говорить Оксана Мусієнко.
Молоді знімають молодих
(2008)
У березні завершився знімальний період телефільму "Вікно моєї кімнати" (робоча назва) про дівчину-інваліда та її пошуки свого кохання через Інтернет. Автор сценарію і режисер - Дмитро Сан. У головних ролях: Марина Кукліна та Ренат Сеттаров (студент II курсу КНУ театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого; майстерня Б. Ступки). У картині також задіяні Олексій Горбунов і Вікторія Корсун. Оператор фільму - Олександр Пронін.
Назар Задніпровський: "Нам Богом даний інший дар..."
(2008) Задніпровський, Назар
Назар Задніпровський - актор театру їм. І. Франка, заслужений артист України. 1996 закінчив КНІТМ ім. Карпенка-Карого (майстерня Бориса Ставицького). Ролі у виставах: "Ревізор" (режисер І. Афанасьев), "Бал злодіїв" (С. Данченко), "Я, Генрі II" (режисер Ю. Кочевенко), "Леді і адмірал" (Ю. Кочевенко),"Брати Карамазови" (режисер Ю. Одинокий), "Ромео і Джульетта" (В. Козьменко-Делінде), "Кайдашева сім’я" (режисер П. Ільченко /
"Начальники цієї країни закрили кінохроніку..." : фонозапис спогадів фронтового кінооператора, режисера і оператора студії "Укркінохроніка", народного артиста України Ізраїля Цалевича Гольдштейна, зроблений 25 листопада 1999 року Оленою Савченко
(2008) Гольдштейн, Ізраїль
"...Після Сталінграда довелося мені знімати сюжети за завданнями Олександра Петровича Довженка для його знаменитих фільмів про визволення України. До речі, коли вже почалось визволення України, за вказівкою Москви нас, кількох кінооператорів, відрядили з фронту піднімати Українську студію хронікально- документальних фільмів, тож Берлін і Прагу в 1945 році мені не довелось знімати. У перші повоєнні роки ми ще деякий час відчували себе найголовнішими. Народ, особливо всякого рангу начальство - заводу, колгоспу, району чи області - хотіло, щоб їх показали, які вони хороші, як відбудовують народне господарство. Уявляєте, студія виробляла в середньому одну частину кожен день, тобто 360 частин у рік! Кіножурнали, документальні фільми, фільми на замовлення, рекламні ролики, діафільми, тобто казки для дітей... всe крутилось, все горіло, все працювало на студії. За цей час, поки я вам розповідаю, мене вже разів десять викликали б на студію, камеру в руки - і гайда на зйомку. Те, що зараз відбувається зі студією, - злочин. Сьогодні ми із захопленням дивимось кіножурнали 1945, 1946, 1947 років, і вони беруть за живе. І навіть не художньою своєю якістю, а тим, що демонструють життя людей в ті роки. Уявіть собі, що років через 20- 25 хтось захоче побачити, що відбувалося в Україні сьогодні, тобто у 1999 році. Те, що знімає сьогодні телебачення, по-перше, не збережеться, по-друге, це - поради дурні, адже вони, крім боїв ОРТ з НТВ, НТВ з ОРТ чи Першого каналу з Третім, нічого не дають. Подивіться сьогоднішні новини: вбили, зарізали, зірвали, і... закінчився випуск. У мене є ось тут хороший журнал. Називається "Кіно-Театр", думаю, ви його хоч раз читали. Тут вони цитату' таку дають: "Хроніка - річ небезпечна для влади. Якби вона знімалася сьогодні, то через багато років, подивившись на наше життя, внуки могли б запитати, а хто ж тоді був начальником у цій країні?". Так ось, щоб не дратувати внуків, начальники цієї країни просто закрили кінохроніку. І я навіть не звинувачую цих бідолах із Мінкультури, бо їм грошей на кіно не дають. Як на документальне, так і на ігрове.Урядова постанова вийшла: "Кінематограф з фінансування зняти". І все. Організовуються фестивалі різні, з інших країн до нас приїздять, а кіно нашого нема. Нема нам що показувати на цих кінофестивалях... Правда, кажуть Мащенко зніматиме десятисерійний фільм про Богдана Хмельницького. Це, виходить, найголовніше, що сьогодні потрібно знімати в Україні 1999 року? І тому мені дуже сумно. І дуже жаль молодих дівчат і хлопців, яких десятками випускає наш інститут театру і кіно, а грошей вони роками не можуть отримати на свої кінодебюти. Отож-бо недаремно останній мій фільм, який зробив на рідній студії, називався "Прощавай, кіно!".
Олександр Довженко: життя великих
(2008) Свято, Роксолана
"Довженко давно уже визнаний класиком світового кіно, і в цьому напрямі не варто напружуватися і переконувати кого б то не було в тому, який він великий і могутній. Належить спокійно простежити його життя і творчість - у всій їхній непростій гармонії та дисгармонії". Сергій Тримбач, що входив до делегації Спілки кінематографістів, на початку 90-х брав участь у спробі викупити (!) в громадянки Петрової цінні для України документи. Втім, як з’ясувалося, те, що становило інтерес (таємничі цінні документи, про існування яких "свідчать ті, кому довіряла Солнцева - Дерев’янко, Підсуха, московський кінознавець Єфім Лєвін"), дивним чином зникло. А продати українським кінематографістам спробували копії документів, що вже були в київському архіві. Втім надія на наступну серію детективу таки є, адже, за рішенням Солнцевої, доступ до вміщеного у московському архіві щоденника Довженка - "а саме його и закрито для сторонніх очей" - з ’явиться в дослідників уже наступного, 2009-го, року. Можливо, тоді в довженківськіи історії таємниць стане ще менше...
Олександр Петров: "Дай, Боже, аби була можливість просто знімати фільми" : [інтерв'ю з кінорежисером]
(2008) Петров, Олександр
Олександр Петров - російський режисер і художник-постановник фільмів: "Моя любов" ( 2006), "Старий і море" (1999), "Русалка" (1997), "Сон смішної людини" (1992),"Корова" (1989). Перший з російських аніматорів отримав премію "Оскар" - за фільм "Старий і море" (за твором Ернеста Хемінгуея ) . Три попередніх фільми - "Корова", "Русалка", "Сон смішної людини" - здобули безліч призів на різноманітних фестивалях. Живе і творить у рідному місті Ярославлі, де має власну студію. Олександр Петров працює в незвичайній техніці "оживленого живопису", малює на склі не пензликом, а пальцями. З Олександром Костянтиновичем спілкуємося одразу після його майстер-класу, тож руки мультиплікатора ще вимазані у масляній фарбі.
Перспективи неігрового кіно України
(2008) Шаботенко, Євген
Як відомо, перед кожною державою, незалежно від її проголошеного владою статусу, постає двоє - усього лиш двоє! - завдань: задовольнити матеріальні потреби громади і забезпечити вдоволення духовних запитів різних верств і прошарків населення. Про перше з цих завдань говорити не буду - не це є нашою темою. А ось щодо другого... Змінюються з непередбачуваною частотою "повноважні представники народу", які уособлюють Владу, та як не було у 1991-му, так немає і в 2008-му навіть натяку на ідеологічні принципи нового державотворення, немає національної ідеї, не визначені на державному, законодавчому рівні моральні засади і принципи співіснування нації. Та й саме поняття нації - розмилося, нівелювалося. Література - національна література! - ледь животіє, розчавлена економічними лещатами багатшої сусідки. Телебачення кинулось "гнати бабло", як висловлюються найхарактерніші "герої" того ж таки ТV, а отже - на догоду "піплу" - тягнуть на екрани якщо не пріснопам’ятних "смердючок" з "поплавськими", то безкінечні "вікна", "доми", "кадетів"... То ж на яке кіно можна сподіватися в таких умовах?
Потрійне "я" Едварда Олбі: світова прем'єра в Принстоні, Нью Джерсі, США (Edward Albee: "Me, Myself and I")
(2008) Залеська Онишкевич, Лариса
Едвард Олбі гідно відзначає своє вісімдесятиліття. Після попередніх 27 п’єс він подарував любителям жанру свій новий твір. Олбі шанують як одного з найкращих американських драматургів XX століття; а тепер він також єдиний із тих великих драматургів, який залишився з нами після відходу Юджина О Ніла, Теннессі Вільямса, Артура Міллера та Августа Вілсона (перший драматург африканського походження, що потрапив до цього списку). Три Пулітцерівські премії, три премії "Тоні", нагорода Центру ім. Кеннеді, а також Національна медаль мистецтва (золота медаль за драму). Не дивно, що він - перший драматург, нагороджений стипендією Принстонського університету і театру МакКартер у програмі драматургійної творчості. Ця п’єса - перша світова прем’єра Олбі у Принстоні, хоча вже третя, поставлена в театрі директором-режисером Емілі Манн. Вона співпрацює з Олбі вже понад 25 років, і, може, через те, що вона також драматург, вони знаходять спільну/ мову. До "Потрійного я" дуже добре підібрано темп, що необхідно для вмілого словесного двобою, який постійно відбувається на сцені. Все виглядає / як жарти і сміх. Зі сміхом завершується дивна сцена з пантерами. Та проголошені думки нуртують у сприйнятті глядача і викликають чимало питань про стосунки між родичами та про власну ідентичність. Саме це і становить суть п’єс Олбі вже п’ятдесят років, суть п’єс цього визначного драматурга Америки.
Приз журналу "Кіно-Театр"
(2008)
5 квітня в Актовому залі НаУКМА відбувся заключний тур Всеукраїнського конкурсу для дітей та юнацтва "Шевченко в моєму серці". Спеціальний приз журналу "Кіно-Театр" у номінації "Конкурс читців" було вручено студентці Луцького педагогічного університету Руслані Павліщук за виконання фрагменту поеми Тараса Шевченка "Марія".

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2008. №3 by Title

Results Per Page

Sort Options