Кіно-Театр. 2008. №3
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Перспективи неігрового кіно України(2008) Шаботенко, ЄвгенЯк відомо, перед кожною державою, незалежно від її проголошеного владою статусу, постає двоє - усього лиш двоє! - завдань: задовольнити матеріальні потреби громади і забезпечити вдоволення духовних запитів різних верств і прошарків населення. Про перше з цих завдань говорити не буду - не це є нашою темою. А ось щодо другого... Змінюються з непередбачуваною частотою "повноважні представники народу", які уособлюють Владу, та як не було у 1991-му, так немає і в 2008-му навіть натяку на ідеологічні принципи нового державотворення, немає національної ідеї, не визначені на державному, законодавчому рівні моральні засади і принципи співіснування нації. Та й саме поняття нації - розмилося, нівелювалося. Література - національна література! - ледь животіє, розчавлена економічними лещатами багатшої сусідки. Телебачення кинулось "гнати бабло", як висловлюються найхарактерніші "герої" того ж таки ТV, а отже - на догоду "піплу" - тягнуть на екрани якщо не пріснопам’ятних "смердючок" з "поплавськими", то безкінечні "вікна", "доми", "кадетів"... То ж на яке кіно можна сподіватися в таких умовах?Item "Часи УНР, Гетьманату, Директорії в документальному кіно"(2008)Центр кінематографічних студій НаУКМА в рамках Днів науки Національного університету "Києво-Могилянська академія" 19 лютого провів наукову конференцію "Часи УНР, Гетьманату, Директорії в документальному кіно". Відкрив її Президент НаУКМА, доктор філологічних наук Сергій Квіт. Відмінність поглядів істориків-науковців та кінематографістів на фільми про драматичні події УНР, Гетьманату, Директорії зумовила дискусійний характер наукової конференції. Окремі доповіді публікуються в журналі "Кіно-Театр".Item Чому заблоковано "Невідому Україну"?(2008) Марченко, СергійП’ятнадцять років тому, на початку 1993 року, студія "НКУ Київнаукфільм" розпочала виробництво серіалу "Невідома Україна" й упродовж року його завершила. Це був чи не останній рік, коли технічний та творчий потенціали студії діяли на повну потужність. Над серіалом працювало 68 кінорежисерів, 50 операторів, десятки наукових консультантів, художників, працівників цехів комбінованих зйомок та інших виробничих ліній. ...Випуск такого серіалу можна прирівняти до подвигу, бо з кошторисної вартості 720 мільйонів купонів студія одержала лише 70 відсотків , а зняла фільмову програму цілком. А серіал "Невідома Україна" — високий клас не тільки у професійному плані, а й свідчення того, що історії України ми й справді не знаємо. Автори знайшли світоглядну золоту середину, показали історію, а не служанку чиїхось ідеологічних забаганок, старих міфів чи термінових методологічних перелицювань. Головна ідея серіалу - Україна була, є і буде.Item Театр як ритуал(2008) Велимчаниця, ОльгаВ останні дні лютого Київський Молодий театр приймав гостей зі Львова. Гастролі театру ім. Леся Курбаса були присвячені аж трьом визначним подіям: 120-річчю Леся Курбаса, 70-річчю Василя Стуса та 20-річчю театру ім. Леся Курбаса. Київський глядач мав змогу познайомитися з такими виставами, як "Марко Проклятий, або Східна легенда" (за поезією В. Стуса), "Благодарний Еродій" та "Наркіс" (за Сковородою), "Богдан" (за п’єсою Кліма), "Хвала Еросу" (за "Бенкетом" Платона), "MA-NA НАТ-ТА" (за п’єсою Інгеборг Бахман), "Чекаючи на Годо" (за Семюелем Беккетом), а також "Мудрість на щодень" (за байками Езопа).Item Потрійне "я" Едварда Олбі: світова прем'єра в Принстоні, Нью Джерсі, США (Edward Albee: "Me, Myself and I")(2008) Залеська Онишкевич, ЛарисаЕдвард Олбі гідно відзначає своє вісімдесятиліття. Після попередніх 27 п’єс він подарував любителям жанру свій новий твір. Олбі шанують як одного з найкращих американських драматургів XX століття; а тепер він також єдиний із тих великих драматургів, який залишився з нами після відходу Юджина О Ніла, Теннессі Вільямса, Артура Міллера та Августа Вілсона (перший драматург африканського походження, що потрапив до цього списку). Три Пулітцерівські премії, три премії "Тоні", нагорода Центру ім. Кеннеді, а також Національна медаль мистецтва (золота медаль за драму). Не дивно, що він - перший драматург, нагороджений стипендією Принстонського університету і театру МакКартер у програмі драматургійної творчості. Ця п’єса - перша світова прем’єра Олбі у Принстоні, хоча вже третя, поставлена в театрі директором-режисером Емілі Манн. Вона співпрацює з Олбі вже понад 25 років, і, може, через те, що вона також драматург, вони знаходять спільну/ мову. До "Потрійного я" дуже добре підібрано темп, що необхідно для вмілого словесного двобою, який постійно відбувається на сцені. Все виглядає / як жарти і сміх. Зі сміхом завершується дивна сцена з пантерами. Та проголошені думки нуртують у сприйнятті глядача і викликають чимало питань про стосунки між родичами та про власну ідентичність. Саме це і становить суть п’єс Олбі вже п’ятдесят років, суть п’єс цього визначного драматурга Америки.Item Йосип Гірняк: "Національний театр - своєрідний, неповторний"(2008) Гірняк, ЙосипВікна останньої квартири Йосипа Гірняка та Олімпії Добровольської в Нью-Йорку виходять на старовинну церкву. Здається, крізь неї подружжя бачило весь український світ, - очима серця, добрими і співчутливими, чесними і вимогливими. Українству, розкиданому по материках світу, а в самій Америці - її містами та містечками, важливо було (та й зараз так!) тримати один одного в полі зору - бодай час від часу бачитися на різного роду діаспорних з ’їздах, а поза тим обов’язково листуватися. Як багато- сьогодні можуть нам сказати ці послання!Item Візуальність - 1936: чому вмирають на світанку генерали?(2008) Собуцький, МихайлоБуває, о цій порі їх розстрілюють. Буває - гіпотетично - що-небудь на кшталт дуелі (генерал, начебто, теж офіцер). Але от, порпаючися по- кіноманському в багатій візуальній продукції 1936 року, можна випадком знайти й не таке. Китайський генерал у версії студії "Парамаунт" може померти на світанку від випадкового поранення, нанесеного йому геть п`яним американцем. Померти на своєму ж генеральському судні, серед прибічників, що вбивають один одного, аби не пережити вождя й смертю уславити його. Фільм так і називається - "Смерть генерала на світанку". Бог з ним би був, із фільмом, серед усього, знятого 1936 року, є чимало стрічок, які не зачіпають навіть і цілеспрямованого дослідника. Але: режисером картини є Льюїс Майлстоун - той самий, що уславив себе 1930 року антивоєнним "На Західному фронті без змін", а головним актором - Гарі Купер. Нам уже доводилося зводити їх разом, пишучи про фільми, присвячені Першій світовій (шосте число "Кіно-Театру" за 2007 рік), оскільки Гарі Купер виконав 1941 року роль сержанта Норка в однойменній пропагандистській "качечці" Говарда Гоукса. Тож не звернути уваги на їхній взаємний перетин просто неможливо. Генерал, звісно ж, - лише слабка пародія на діячів маоїстського "радянського району" Китаю, а заодно, на завойовників-японців. Як і всієї епохи 1930-х, язичницький віталізм якої чинить опір остаточному вичерпанню в інтерпретаціях. Одна фактографічна деталь: "На Західному фронті..." не пропустили в СРСР, проте він є в радянських кінословниках, "Смерті генерала" ж нема ні у виданні 1970 року, ні в 1987-му.Item Григір Тютюнник: "Пишу - і плачу, пишу - і радію"(2008) Брюховецька, ЛарисаЕпіграфом до його творчості можуть бути слова Тараса Шевченка "Возвеличу отих малих рабів німих. Я на сторожі коло них поставлю слово...". Григір Михайлович Тютюнник (5.XII. 1931, с. Шилівка Полтавської області - 7.III. 1980, Київ) - український письменник, лауреат Державної премії ім. Лесі Українки, (1980) та Державної премії ім. Тараса Шевченка (1989). Закінчив ремісниче училище, працював на заводі, в колгоспі, на будівництві. У 1951 - 1955 служив у Радянській армії. 1962 року закінчив Харківський університет, рік учителював у Донбасі. 1963 - 1964 працював у редакції газети "Літературна Україна". Автор книжок оповідань і повістей "Зав'язь" (1966). 1968 року "Литературная газета" (Москва) оголосила конкурс на краще оповідання. Переможцем став Григір Тютюнник з оповіданням "Деревій", яке дало назву наступній збірці оповідань (1969). Потім побачили світ "Батьківські пороги" (1972), "Крайнебо" (1975), збірки його оповідань естонською (1974, Таллін) і російською ("Отчие пороги", Москва, 1975). Була ще книга вибраного "Коріння" (1978). Здійснив переклад українською творів Василя Шукшина ("Калина червона", 1979). А завершений сценарій Григора Тютюнника залишився в рукописі і зберігається в Музеї-архіві літератури і мистецтва (територія Софіївського заповідника).Item Роман Балаян: "Спільна творчість нас збагачувала"(2008) Балаян, Роман2008 року виповнюється 67 років від дня народження Івана Миколайчука. Буковинці пам’ятають і шанують ім`я свого земляка - видатного актора, сценариста й режисера, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка, заслуженого артиста, який залишив яскравий слід не тільки в українському, а й у світовому кінематографі, а також у пам’яті творчих побратимів. Романа Балаяна, кінорежисера, народного артиста України, лауреата Державної премії СРСР під час його приїзду в Чернівці я попросив поділитися спогадами про спілкування з І. Миколайчуком, а також його власним баченням подальшого розвитку національного кіно.Item "З журбою радість обнялася..." : [круглий стіл, присвячений 70-річчю Борислава Брондукова](2008)5 березня 2008 року в Будинку кіно відбувся круглий стіл "З журбою радість обнялася...", присвячений 70-річчю Борислава Брондукова. У ньому взяли участь: народна артистка України, співачка Марія Миколайчук, дружина Б. Брондукова, актриса Катерина Брондукова, народний артист України Ярослав Гаврилюк, художниця, лауреат Державної преміїім. Т. Шевченка Людмила Семикіна, актриса Світлана Князева, кінорежисер Юрій Терещенко.Item Давнє інтерв'ю [Борислава Брондукова](2008) Брондуков, БориславАркадій Микульський, студент II курсу режисерського відділення майстерні Віктора Івченка, 17.03.1963 року зробив опитування серед однокурсників. Питання стосувалися важливих для майбутнього митця речей. Ще через рік він звернувся до кожного, аби вони підтвердили свої відповіді. Всі ці питання-відповіді зберігаються в архіві кінорежисера. Друкується вперше.Item А який він насправді?(2008) Юрченко, ВіталійСлава актора кіно має не одне обличчя. Досить раз зіграти роль, але у видатному фільмі, щоб назавжди бути записаним в історію світового кіно. Як, скажімо, Лоренцо Маджорані, виконавець головної ролі у фільмі Де Сіки "Викрадачі велосипедів". Скільки написано про цей загальновизнаний шедевр. І скільки разів при цьому згадувався Маджорані... Брондуков починав як Маджорані. За роль злодія у фільмі Осики "Камінний хрест" він отримав приз за кращу чоловічу роль на Всесоюзному кінофестивалі. Ось деякі фільми, в яких він знявся на кіностудії ім. Довженка. За браком місця названі не всі, і без прізвищ режисерів: "Квітка на камені", "Бур’ян", "Родина Коцюбинських", "Вечір на Івана Купала", "Олеся", вже згаданий "Камінний хрест", "Гольфстрім", "Анничка", "Дід лівого крайнього", "Марина", "Острів Вовчий", "Захар Беркут", "Сімнадцятий трансатлантичний" і ще... Брондуков пішов своїм шляхом. Він залишився у Києві, питань про переїзд куди б там не було навіть не виникало, і він завжди користувався можливістю попрацювати на рідній студії. Знімався багато, слава його зростала. Та оскільки найбільшого успіху досяг у фільмах майстрів комедії, таких як Данелія і Рязанов, то і слава його набрала комедійного забарвлення. Неперевершений майстер епізоду в комедійних фільмах - такий зміст цієї слави. В його житті всього вистачало - і сліз, і сміху. Борислав Миколайович Брондуков, так би мовити, повний кавалер усіх видів акторської слави. 2004 року він пішов з життя. А в пам’яті нашій він залишиться людиною, яка робила кращим життя тих, хто бачив його на екрані. І ще багатьом поколінням буде покращувати життя так довго, що можна вжити і слово безсмертя, бо його герої набагато переживуть тих, хто в цьому сумнівається.Item "Начальники цієї країни закрили кінохроніку..." : фонозапис спогадів фронтового кінооператора, режисера і оператора студії "Укркінохроніка", народного артиста України Ізраїля Цалевича Гольдштейна, зроблений 25 листопада 1999 року Оленою Савченко(2008) Гольдштейн, Ізраїль"...Після Сталінграда довелося мені знімати сюжети за завданнями Олександра Петровича Довженка для його знаменитих фільмів про визволення України. До речі, коли вже почалось визволення України, за вказівкою Москви нас, кількох кінооператорів, відрядили з фронту піднімати Українську студію хронікально- документальних фільмів, тож Берлін і Прагу в 1945 році мені не довелось знімати. У перші повоєнні роки ми ще деякий час відчували себе найголовнішими. Народ, особливо всякого рангу начальство - заводу, колгоспу, району чи області - хотіло, щоб їх показали, які вони хороші, як відбудовують народне господарство. Уявляєте, студія виробляла в середньому одну частину кожен день, тобто 360 частин у рік! Кіножурнали, документальні фільми, фільми на замовлення, рекламні ролики, діафільми, тобто казки для дітей... всe крутилось, все горіло, все працювало на студії. За цей час, поки я вам розповідаю, мене вже разів десять викликали б на студію, камеру в руки - і гайда на зйомку. Те, що зараз відбувається зі студією, - злочин. Сьогодні ми із захопленням дивимось кіножурнали 1945, 1946, 1947 років, і вони беруть за живе. І навіть не художньою своєю якістю, а тим, що демонструють життя людей в ті роки. Уявіть собі, що років через 20- 25 хтось захоче побачити, що відбувалося в Україні сьогодні, тобто у 1999 році. Те, що знімає сьогодні телебачення, по-перше, не збережеться, по-друге, це - поради дурні, адже вони, крім боїв ОРТ з НТВ, НТВ з ОРТ чи Першого каналу з Третім, нічого не дають. Подивіться сьогоднішні новини: вбили, зарізали, зірвали, і... закінчився випуск. У мене є ось тут хороший журнал. Називається "Кіно-Театр", думаю, ви його хоч раз читали. Тут вони цитату' таку дають: "Хроніка - річ небезпечна для влади. Якби вона знімалася сьогодні, то через багато років, подивившись на наше життя, внуки могли б запитати, а хто ж тоді був начальником у цій країні?". Так ось, щоб не дратувати внуків, начальники цієї країни просто закрили кінохроніку. І я навіть не звинувачую цих бідолах із Мінкультури, бо їм грошей на кіно не дають. Як на документальне, так і на ігрове.Урядова постанова вийшла: "Кінематограф з фінансування зняти". І все. Організовуються фестивалі різні, з інших країн до нас приїздять, а кіно нашого нема. Нема нам що показувати на цих кінофестивалях... Правда, кажуть Мащенко зніматиме десятисерійний фільм про Богдана Хмельницького. Це, виходить, найголовніше, що сьогодні потрібно знімати в Україні 1999 року? І тому мені дуже сумно. І дуже жаль молодих дівчат і хлопців, яких десятками випускає наш інститут театру і кіно, а грошей вони роками не можуть отримати на свої кінодебюти. Отож-бо недаремно останній мій фільм, який зробив на рідній студії, називався "Прощавай, кіно!".Item Сила бути жінкою : жінка як життєствердне начало у фільмах Інгмара Бергмана та Педро Альмодовара(2008) Куровець, ОльгаДруга половина XX століття принесла суспільну переоцінку ролі жінки. Якщо до кінця XIX - початку XX століття ї ї вбачали лише у двох можливих іпостасях, що можуть бути умовно окреслені як "матір" та "повія", то тепер вона займає якісно нову нішу в суспільстві. Похитнулось усталене бачення розподілу професій і обов`язків. Не останню роль у цьому процесі, поміж іншим, відіграли розвиток пластичної хірургії та косметології, які, своєю чергою, дозволили нам спостерігати "виведення гібридних видів": транссексуалів, трансвеститів, метросексуалів. Схильне до сповільнення, аж до повної зупинки, життя у Бергманових фільмах часто підтримується лише силами жінки. Життєствердна енергія, відповідальність за продовження роду (чи її цілковита відсутність - як у "Літі з Монікою") вносять у впорядкований світ бергманівських бюргерів дещицю безладного, ірраціонального, живого. Чи не тому його стрічки, зрештою, стають такими непередбачуваними? "...Мої фільми, - пише Бергман у автобіографічній книзі "Картини", - зароджувались у нутрощах душі, мозку, нервах, статевих органах і, в останню чергу, в кишках. Стрічки були покликані до життя бажанням, що не має назви".Item Єжи Гофман: "Мене цікавило, як було обрано шлях, щоб з українців зробити росіян" : [інтерв'ю з кінорежисером](2008) Гофман, ЄжиЗ 12 по 16 лютого кінорежисер Єжи Гофман і продюсер студії "Зодіак" Єжи Михалюк відвідали Київ, де зустрілися з представниками ЗМІ, керівництвом УТ-1 та Міністром культури і туризму В. Вовкуном з приводу прем’єри свого документального фільму "Україна. Становлення нації". 14 лютого Гофман і Михалюк були гостями Будинку кіно, де в рамках проекту "Україна XX століття в документальному кіно", що реалізовується Центром кінематографічних студій НаУКМА, показали другу і третю серії фільму "Україна. Становлення нації". Єжи Гофман дав ексклюзивне інтерв’ю нашому журналу.Item Юрій Терещенко: "Коли ти не байдужий" : [інтерв'ю з режисером Ю. Терещенком](2008) Терещенко, ЮрійЮрій Михайлович Терещенко - режисер документального кіно, один із представників української школи кінодокументалістики середнього покоління. Закінчив режисерське відділення (майстерня Володимира Небери) кінофакультету КДІТМ ім. І. Карпенка-Карого. З 1982 року на Українській студії хронікально-документальних фільмів. Поставив більше 40 фільмів. Серед них - "Реконструкція", "Земля - наша годувальниця" (обидва - 1987), "Протистояння", "Володимир Шевченко: від Кулунди до Чорнобиля", "Українське село. Реальність і перспективи", "Малі Гуляки" (всі чотири - 1988), "Врубай бітлів" (1989), "Мама. Дуже особисте" (1990), "Сім сльозин" (1992, Спеціальний приз МКФ, Угорщина, 1993, диплом журі МКФ, Португалія, 1993). На студії "1 + 1": "Важко перші сто років" (1996), "Небилиці про Борислава" (1998), "Богдан Ступка. Львівські хроніки" (1999), "Любов небесна"(2001, Головний приз за к /м фільм XIII відкритого КФ "Росія", Єкатеринбург), "Вічний хрест" (2003). На СТБ: "Роксолани XXI століття" (4 серії, 2005), п /м "Маю честь" (2006).Item Олександр Петров: "Дай, Боже, аби була можливість просто знімати фільми" : [інтерв'ю з кінорежисером](2008) Петров, ОлександрОлександр Петров - російський режисер і художник-постановник фільмів: "Моя любов" ( 2006), "Старий і море" (1999), "Русалка" (1997), "Сон смішної людини" (1992),"Корова" (1989). Перший з російських аніматорів отримав премію "Оскар" - за фільм "Старий і море" (за твором Ернеста Хемінгуея ) . Три попередніх фільми - "Корова", "Русалка", "Сон смішної людини" - здобули безліч призів на різноманітних фестивалях. Живе і творить у рідному місті Ярославлі, де має власну студію. Олександр Петров працює в незвичайній техніці "оживленого живопису", малює на склі не пензликом, а пальцями. З Олександром Костянтиновичем спілкуємося одразу після його майстер-класу, тож руки мультиплікатора ще вимазані у масляній фарбі.Item Мистецтво любити кіно : [інтерв'ю](2008) Мусієнко, ОксанаОксана Мусієнко близько двох десятиліть очолює кафедру кінознавства Інституту екранних мистецтв Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Професор, член- кореспондент Академії мистецтв України, заслужений діяч мистецтв України, кавалер ордена Ольги III ступеня, президент Асоціації діячів кіноосвіти України, почесний президент кіно-телефестивалю "Кришталеві джерела", автор близько сотні публікацій та книг "У лабіринті ілюзій", "Світло далеких зірок" (у співавторстві), навчального посібника "Нова хвиля у французькому кінематографі: джерела, теоретичний ґрунт, майстри", "Новаторські течії у французькому кінематографі" та ін. Автор сценаріїв навчальних фільмів серії "Хрестоматія з історії українського кіно", численних телепередач, присвячених діячам кіномистецтва, співавтор навчальних програм з історії світового та вітчизняного кіно. Загальний стаж викладацько-педагогічної роботи Оксани Мусієнко добігає півстоліття. Її самостійний науково-творчий маршрут розпочався у час "відлиги" після закінчення з відзнакою філософського відділення історико-філософського факультету Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Про найголовніше у долі, про пережите і про погляд на життя говорить Оксана Мусієнко.Item "Запорожець за Дунаєм" і колоніальний міф(2008) Брюховецька, ОльгаМабуть, ні в кого не викличе сумнівів теза, що нам не вистачає національного кіно. Усі погодяться і з тим, що потрібні фільми, які були б популярними і, водночас, представляли національну особливість України. Нічого поганого немає й у зверненні до класики, при всій умовності цього поняття. Проблема лише в тому, що всі ці тези надто абстрактні, а їхнє конкретне втілення в українському кіно, на жаль, переважно являло собою явища не просто плачевні, а й взагалі шкідливі для тієї ж самої національної культури, оскільки національне в них зводилося до псевдофольклорного колоніального конструкту, що вбиває всяку живу думку й емоцію. Задунайська Січ була останнім вільним козацьким утворенням. На жаль, анотації залишаються анонімними продуктом, тому не можна сказати, хто несе за нього безпосередню відповідальність. Але це лише підкреслює відповідальність авторів фільму. І не лише тому, що вони мають поцікавитися, як анотується їхній фільм, а в першу чергу тому, що своїм фільмом вони зробили дуже багато для стирання історії і продовження колоніального міфу. А ще більшу відповідальність за це несе Міністерство культури і туризму України, на замовлення якого і за повної фінансової підтримки було виготовлено цей колоніальний міф. І це вже виносить питання на зовсім інший політичний рівень... Останній кошовий отаман Задунайської Січі Йосип Гладкий, який у 1828 році під час Російсько-Турецької війни з невеликою групою прихильників перейшов на бік Росії, після чого Задунайська Січ була жорстоко знищена турецьким військом, а всі козаки, що залишились, разом із рештою українських поселенців були вбиті. Таким чином Гладкий - свідомо чи ні - зробив те, чого так довго домагалася царська Росія, - знищив останню вільну козацьку Січ. А тим часом Засєєв-Руденко повідомив на прем’єрі, що він уже запускає новий фільм, тепер за Гоголем. Є ще один американський "Запорожець за Дунаєм" (1939), знятий Едгаром Д ж .Улмером, культовим режисером Б-фільмів, якого запросив незалежний продюсер Василь Авраменко, культурний діяч української діаспори.Item Хто вони, "непрощені"?(2008) Іванишина, ЛарисаУ рамках проекту "Україна XX століття в документальному кіно" в Будинку кіно було показано фільми студії "Контакт", випущені 2007 року, - "Павло Скоропадський" і "Симон Петлюра" режисерів Олександра Фролова і Віктора Шкуріна (цикл "Непрощені"). Обидві роботи, особливо друга, більше нагадують телепередачі. На жаль, це вияв негативної тенденції, адже кошти на таку продукцію дають телеканали, яких питання мистецької вартості мало обходить. Фільми, особливо "Петлюра", слабкі в сенсі художньому та - що прикріше - їм бракує українського патріотизму. Авторів хвилюють не так події української революції, як можливість піддати сумніву саму доцільність боротьби такого діяча, як Петлюра. Автори не говорять про це прямо, проте дають зрозуміти неминучість розплати: покараною може бути людина, яка не вчиняла злочинів, але очолювала боротьбу, яка не стала переможною. Причому знайдеться чимало версій, аби покружляти довкола факту вбивства і ще більше його затемнити.