Том 3 № 2 (2026)

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/40123

Browse

Now showing 1 - 12 of 12

Economic Diplomacy and Cross-Border Project Cooperation under Wartime
(2026) Khaletska, Alina; Kravchuk, Natalia; Chudy-Hyski, Dorota
The aim of this publication is to identify the key approaches and contextual factors shaping the development of local democracy as a driving force behind cross-border project cooperation and economic diplomacy in the context of war and transformations caused by integration. The article examines why and how local policymakers are increasingly developing responses to global challenges based on local realities, thereby transforming the institutional environment in which local communities operate. The study analyses the general need for fairness in contexts of cooperation and competition including citizen engagement, promoting integrity, and awareness of community priorities. The study demonstrates that participation, autonomy, and effectiveness are the core principles of local democracy, and argues that these principles significantly strengthen the international agency of cities and communities in multilateral and bilateral cross-border relations. This study highlights the growing role of economic diplomacy, which is developing within the framework of multilevel systems involving both state and non-state actors at both territorial and nonterritorial levels. It is noted that local democracy, economic diplomacy, and cross-border project cooperation together form a new paradigm of regional development, in which communities act not as passive recipients of policy, but as active international actors capable of shaping development trajectories and addressing global challenges through solutions developed at the local level. Polish-Ukrainian cross-border relations are used in the study as an illustrative example reflecting broader European trends, rather than as the primary subject of the study. The methodological approach combines elements of multilevel governance analysis, contextual interpretation of decentralization reforms and cross-border projects, enabling the authors to determine how local democracy contributes to the development of economic diplomacy and cooperation within the framework of cross-border projects cooperation under wartime and EU integration.
Modern Governance of Higher Education Institutions: Models, Trends, and Managerial Challenges
(2026) Zharova, Liubov; Michał, Śleziak
The governance of higher education institutions (HEIs) has become one of the central concerns of contemporary educational policy, driven by globalisation, demographic shifts, digital transformation, and growing demands for institutional accountability and quality assurance. This article offers a comprehensive analysis of theoretical foundations, contemporary governance challenges, and current European trends shaping the management of modern universities, with particular attention to the comparative experience of Ukraine, Poland, and the European Union in the period 2020–2025. Drawing on conceptual frameworks including shared governance, managerial governance, network governance, and evidence-based decisionmaking, the article examines how HEIs navigate competing pressures between academic autonomy and public accountability. The comparative empirical analysis reveals significant divergences in institutional autonomy, quality assurance maturity, leadership professionalisation, and lifelong learning infrastructure. Ukraine’s higher education system, operating under the compounded pressures of pandemic disruption and armed conflict, demonstrates both acute structural vulnerabilities – including enrolment instability, declining international student numbers, and low graduate employability – and remarkable adaptive capacities, exemplified by the rapid growth of adult learners and the internationally recognised Diia.Education digital platform. Poland’s successful post-decline recovery within EHEA frameworks offers a constructive governance reference point. The article concludes that convergence with European governance standards requires Ukraine to pursue institutional rationalisation, autonomy expansion, leadership development, and the strategic integration of lifelong learning, while its crisis-driven innovations offer transferable insights for the broader European Higher Education Area.
Project Management Methodologies for International Aid: Coordinating Multi-Stakeholder Reconstruction Projects in Ukraine
(2026) Petrashyk, Yurii; Trushchenkova, Liudmyla
The reconstruction of Ukraine after the full-scale Russian invasion constitutes an exceptionally complex set of geopolitical, economic, and social tasks, arguably without close precedent in recent history. Current estimates place direct infrastructure losses at approximately $195.1 billion, while overall recovery needs may reach $588 billion within the coming decade. Such scale requires not only significant financial resources, but also a high degree of coordination between international partners, national authorities, local governments, and civil society actors. This paper considers the problem at the intersection of international relations, public policy, and project management. In particular, it examines how different project management approaches – predictive (traditional), adaptive, and hybrid – are applied in the context of international assistance and reconstruction efforts under conditions of profound uncertainty. Taking into account the macroeconomic environment shaped by the war, the growing number of multi-stakeholder coordination platforms, and the implementation of digital governance instruments such as the DREAM system, the study evaluates the extent to which methodological flexibility can reduce systemic risks. The findings suggest that although international financial institutions tend to rely on structured, linear planning models to ensure accountability and compliance, the Ukrainian context requires a more flexible approach. In practice, this leads to the increasing use of Agile and hybrid methodologies, which allow for adjustment to rapidly changing conditions. At the same time, reforms in public investment management, combined with transparent digital systems, perform not only an anti-corruption function but also contribute to the development of institutional trust, democratic legitimacy, and long-term socio-economic stability. Thus, project management in this case goes beyond its conventional technical function. It becomes an important instrument for supporting the rule of law and strengthening state institutions in a highly uncertain environment. Particular attention should also be paid to the development of human capital and the capacity of political institutions to operate effectively under such conditions.
Resilience of School Principals in Crisis Education Management during Wartime
(2026) Pizhuk, Olha; Nagornyak, Tetyana; Kamionka, Mateusz
This study examines the mechanism linking strategic thinking, organizational culture, resilience, and management competencies of school principals under crisis conditions, with a particular focus on the mediating role of organizational culture and resilience. The study is based on a quantitative survey conducted among school principals and administrators in Ukraine (n = 125). The data were analyzed using descriptive statistics, reliability analysis (Cronbach’s α), Pearson correlation, multiple regression, and mediation analysis with bootstrapping procedures. The results indicate that strategic thinking does not have a statistically significant direct effect on management competencies. Instead, its influence is realized indirectly through organizational culture and resilience. Both mediators demonstrate significant positive effects on management competencies, with resilience emerging as the strongest predictor. The mediation analysis confirms a full mediation effect. The findings suggest that management competencies under crisis conditions, particularly in the context of war in Ukraine, are shaped not only by cognitive capacities but also by organizational and adaptive mechanisms. The study contributes to literature by integrating cognitive, organizational, and resilience-based perspectives into a unified explanatory model of leadership effectiveness. The results have important implications for leadership development and education policy, highlighting the need to strengthen organizational culture and resilience in addition to strategic thinking, particularly in contexts of war and post-crisis recovery.
Безпекова трансформація геополітичного простору Європи після 2020 року
(2026) Ткаченко, Уляна
Досліджено безпекову трансформацію геополітичного простору Європи після 2020 року. Обґрунтовано, що геополітичний простір Європи слід розуміти не лише як сукупність держав на певній території, а й як систему просторово організованих політичних, військово-стратегічних, інституційних, енергетичних і комунікаційних зв’язків, у межах яких розподіляються вплив, безпекові гарантії, зони вразливості та механізми стримування. Доведено, що після 2020 року європейський простір безпеки вступив у фазу прискореної перебудови, а повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році стало моментом відкритого зламу попередньої моделі континентальної стабільності. Встановлено, що основними проявами цієї трансформації стали зміна безпекового статусу Східної Європи; перехід від логіки буферності до логіки передового стримування; перегляд ролі НАТО та Європейського Союзу як центрів безпекового управління; втрата Росією статусу відносно легітимного посередника; переоцінювання заморожених конфліктів як чинників загальноєвропейської дестабілізації; перетворення України на один із ключових елементів нової конфігурації європейської безпеки. Запропоновано авторський підхід, відповідно до якого безпекова трансформація геополітичного простору Європи має оцінюватися не лише за фактом появи нових загроз, а й за зміною функціонального призначення окремих регіонів, статусу ключових суб’єктів безпеки, характеру інституційного реагування та просторового розподілу відповідальності за стримування. Обґрунтовано, що після 2020 року Східна Європа перестала бути периферійним буфером між центрами сили й набула значення простору передового стримування, від стабільності якого залежить міцність усієї континентальної безпекової системи. Доведено, що заморожені конфлікти не можна надалі розглядати як локальні або ізольовані явища, оскільки вони виконують функцію інструментів просторового контролю, блокування інтеграційного вибору держав і довготривалої дестабілізації східного флангу Європи. Також встановлено, що Україна в новій безпековій конфігурації є не об’єктом зовнішньої політики, а одним із визначальних елементів європейської системи стримування, через стійкість якого перевіряється ефективність НАТО, Європейського Союзу, санкційної політики, оборонно-промислової координації та довгострокової підтримки демократичного безпекового порядку. Практичне значення дослідження полягає в можливості використання його висновків для подальшого аналізу нової європейської системи безпеки, ролі України в ній та перспектив правового й інституційного оформлення довгострокового стримування російської агресії.
Вплив війни на людський капітал у секторі відновлюваної енергетики України: канали втрат і механізми адаптації
(2026) Чала, Ніна; Комар, Мілена
Досліджено вплив повномасштабної війни на людський капітал у секторі відновлюваної енергетики України. Актуальність теми зумовлена тим, що війна увиразнила стратегічну важливість енергетичної незалежності та диверсифікації джерел енергії, стимулювавши попит на відновлювані джерела енергії (ВДЕ), і водночас спричинила масштабні втрати людського капіталу внаслідок мобілізації, еміграції та внутрішнього переміщення кваліфікованих працівників. Дослідження базується на якісній методології: проведено 3 фокус-групи та 17 глибинних напівструктурованих інтерв’ю з власниками та топменеджерами компаній сектору. Вибірка охоплює компанії різних сегментів: сонячна енергетика, біоенергетика, вітрова енергетика та водневі технології. Збір даних відбувався протягом січня — березня 2025 р. на умовах анонімності респондентів. Застосовано тематичний аналіз за методологією В. Браун та В. Кларк. Виявлено системну кадрову кризу: мобілізація призвела до втрати до 70 % персоналу в окремих компаніях, термін закриття вакансій технічних спеціалістів збільшився до 6 і більше місяців (зокрема, найдефіцитнішими категоріями є інженери і висококваліфіковані електрики). Ідентифіковано чотири основні канали втрат людського капіталу: мобілізація (сектор ВДЕ не має права на бронювання на відміну від об’єктів критичної інфраструктури, що робить компанії особливо вразливими); еміграція кваліфікованих працівників, яка часто має довгостроковий характер; географічні обмеження, пов’язані з віддаленістю об’єктів від великих міст; міжсекторальна конкуренція за кадри — відплив до оборонного сектору, ІТ та інших галузей з вищими зарплатами та можливостями бронювання. Виявлено суттєвий розрив між освітніми програмами та потребами ринку: зміст освітніх програм університетів є застарілим (теплова енергетика, сонячні колектори замість сучасних фотовольтаїчних систем та накопичувачів); випускники потребують щонайменше року адаптації перед самостійною роботою. Визначено нові затребувані компетенції: SCADA-системи, BESS-технології, спеціалізоване програмне забезпечення (PV-Syst, AutoCAD), базове програмування, технічна англійська мова, знання механізмів євроінтеграції (CBAM, системи торгівлі викидами). Проаналізовано механізми адаптації компаній: корпоративні академії та навчальні програми; ранній рекрутинг студентів (з 2–3 курсу); залучення жінок, ветеранів та пенсіонерів; партнерства з університетами та профтехучилищами; гнучкі формати роботи. Водночас галузева співпраця у вирішенні кадрових проблем залишається обмеженою. Результати дослідження будуть корисними для формування стратегії розвитку людського капіталу для відбудови та вступу України до Європейського Союзу.
Військово-технічне співробітництво України з партнерами: політичні обмеження та економічні можливості
(2026) Осадчий, Олександр; Желябовська, Яна
У статті досліджено військово-технічне співробітництво (далі — ВТС) України з міжнародними партнерами у 2022–2025 рр. як багатовимірний процес, що формується на перетині політики, економіки та національної безпеки. Аргументовано, що після початку повномасштабної війни ВТС еволюціонувало від переважно епізодичних поставок до системи повного циклу, яка охоплює навчання персоналу, логістичну й ремонтно-сервісну підтримку, стандартизацію процедур, передачу технологій та елементи виробничої кооперації. Показано, що ефективність ВТС визначається взаємодією двох груп чинників: 1) політичних обмежень — внутрішньополітичних циклів держав-партнерів, режимів експортного контролю, чутливості технологій та ескалаційних ризиків, а також процедурної інерції ухвалення рішень; 2) економічних можливостей — спроможності України забезпечувати життєвий цикл отриманих систем, розвивати сервісні хаби, диверсифікувати фінансові механізми та локалізувати окремі виробничі операції. На матеріалі кейсів США, ЄС і Туреччини виокремлено різні моделі ВТС: масштабна ресурсно-технологічна підтримка та інтероперабельність (США), інституційна координація та поступова виробнича інтеграція (ЄС), технологічна взаємодоповнюваність і двостороння кооперація в чутливих сегментах (Туреччина). Обґрунтовано, що стратегічний ефект ВТС зростає за умови переходу від логіки "поставок" до логіки "спроможностей", тобто включення в пакети підтримки навчання, ЗІП, ремонту, боєприпасів та управління запасами, а також формування передбачуваного регуляторного середовища для спільних виробництв. Сформульовано рекомендації для державної політики: посилення міжвідомчої координації, пріоритезація стандартів і платформ, розвиток локалізації та довгострокових програм співпраці.
Гендерний вимір трансформації сучасних моделей дипломатії в політиках забезпечення стійкого миру "середніх" держав Глобального Півдня
(2026) Цибульська, Юлія; Олійник-Дьомочко, Марта
This article examines the intersection of two dimensions – "middle powers" and feminized political practices of conflict resolution and sustainable peace, taking into account the cases of countries of the Global South, and especially the countries of the African continent. Data are presented on the global dimension of women’s political representation, the implementation of the agenda of UN Security Council Resolution 1325 "Women, Peace, Security", and a comparative analysis of the dynamics of women’s leadership on the European and African continents. The intersection of middle powers and WPS is studied using the examples of Colombia, Ethiopia, and Rwanda. In each of them, the following are indicated: the state of the conflict, peace initiatives, and women’s involvement; the effectiveness of specific mechanisms of women’s participation is characterized, and the factors that influenced their success are identified. The reasons for the effectiveness of the Gender Sub-Commission in the Colombian conflict are identified, the superficial and façade-like nature of changes in the political system of Ethiopia is characterized, the unique role of women in the postgenocide justice system in Rwanda, which later transformed into a high participation of women in the country’s politics, is demonstrated. Through the analysis of three cases, it is shown that the gender dimension plays a decisive role in the transformation of modern diplomacy of middle powers of the Global South, however, the presence of women in the peacekeeping architecture is not a guarantee of sustainable peace per se. In conclusion, it is noted that middle powers are already acting as accelerators of new models of diplomacy, because they have limited resources and many challenges, and therefore compensate for this through flexibility, innovative approaches, and the search for non-standard solutions, one of which is the institutionalization of women’s participation in diplomatic practices and peacebuilding procedures.
Міжнародна і регіональна діяльність феміністичних правозахисних організацій в Україні під час війни
(2026) Дітчук, Наталія; Марценюк, Тамара; Тишко, Ірина
У статті розглянуто особливості діяльності в Україні феміністичних правозахисних організацій, зокрема, під час повномасштабного російського вторгнення. Окреслено поняття правозахисних організацій, що працюють із феміністичною тематикою, а також охарактеризовано особливості їхньої діяльності під час міжнародних конфліктів. Виокремлено такі міжнародні та регіональні напрями діяльності під час війни: захист прав жінок в умовах конфлікту; психологічна та гуманітарна допомога; адвокація прав жінок, зокрема просування впровадження та виконання Резолюції 1325 Ради Безпеки ООН "Жінки, мир, безпека"; реагування на надзвичайні ситуації; організація акцій протесту. В емпіричній частині статті на основі результатів 10 напівструктурованих інтерв’ю з представницями громадських організацій визначено основні напрями їхньої діяльності як перед повномасштабним вторгненням, так і після. З’ясовано, що до 2022 р. діяльність громадських організацій була зосереджена на просвітницьких заходах, адвокації та протидії гендерно зумовленому насильству (ГЗН) і сексуальному насильству, пов’язаному з конфліктом (СНПК). Після вторгнення вони розширили свою діяльність, додавши гуманітарний напрям і турботу про активісток у сфері фемінізму. Систематизовано основні виклики, що постали перед організаціями під час російсько-української війни. Зокрема, до 2022 р. основними труднощами були діяльність праворадикальних груп та брак постійного фінансування від донорів через високий рівень конкуренції. Після повномасштабного вторгнення майже всі опитані організації стикнулися з фінансовими, безпековими викликами, а також із професійним вигоранням та втомою співробітниць.
Особливості передінвестиційного дослідження угод злиття і поглинання (M&A) в ІТ-секторі
(2026) Могилова, Марина; Білько, Олексій
Статтю присвячено окресленню змісту, етапів і методів дослідження в передугодовій фазі M&A з акцентом на їхніх особливостях в ІТ-секторі. Проведено аналіз світового і вітчизняного ринку M&A в ІТ із визначенням тенденцій його розвитку і виявленням зростаючої значущості. На основі позитивного і негативного досвіду злиттів та поглинань технологічних компаній доведено потребу в чіткій організаційно-економічній обґрунтованості угод, враховуючи складність процесу і специфіку IT-бізнесу. Основна увага дослідження сконцентрована на передінвестиційному дослідженні, результати якого визначають контур наступних етапів де-юре і де-факто інтеграції та загальну ефективність угоди. Розглянуто етапи і методи передугодової фази в єдиній логічній послідовності і взаємозв’язку первинної гіпотези синергій, due diligence (DD), оцінювання бізнесу, аналізу ризиків, діагностики організаційної сумісності. Розкрито особливості обґрунтування мотивів і гіпотези синергій від M&A в ІТ, для яких основним джерелом є об’єднання інтелектуального капіталу. Охарактеризовано специфіку due diligence технологічних компаній під час злиття і поглинання: поряд із правовою перевіркою і фінансово-бухгалтерським аудитом об’єктів права інтелектуальної власності (ОПІВ) обов’язковим є техніко-технологічний DD технологічних систем, операційних процесів, технологічної платформи, який потребує відповідної організації. Акцентовано увагу на організаційному DD для оцінювання сумісності ІТ-компаній з метою уникнення ризиків втрати ключових фахівців і руйнування ефективних інженерних практик. Розкрито основні підходи до оцінювання бізнесу в ІТ-індустрії з окресленням особливостей визначення його вартості методами DCF і ROV. Запропоновано низку галузевих ринкових мультиплікаторів для розрахунку ринкової вартості технологічних компаній залежно від виду їхньої основної діяльності. Визначено типові для ІТ-бізнесу ризики. Сформульовано принципові положення прогнозування синергетичного ефекту M&A в ІТ-сфері.
Цифровий суверенітет як зовнішньополітичний проєкт ЄС: регуляторні інструменти та кібердипломатія
(2026) Непочатов, Данило
У статті досліджено цифровий суверенітет Європейського Союзу як стратегічний проєкт, спрямований на подолання аутсайдерства у світі в умовах технологічної залежності від США та КНР. Виявлено прогалину в науковому дискурсі щодо системного зв’язку між внутрішнім регулюванням ЄС та його зовнішньополітичною активністю. Європейську цифрову незалежність розглянуто через призму трьох взаємопов’язаних вимірів: суверенітету даних (контроль над транскордонними потоками та юрисдикція), технологічної автономії (подолання інфраструктурної залежності) та нормативної ваги єдиного європейського ринку. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні двофазної трансмісійної моделі, яка пояснює механізм конвертації нормативної влади ЄС у геополітичний вплив. Перша фаза описує односторонній регуляторний експорт через Брюссельський ефект: ринкова вага ЄС змушує глобальних гравців імплементувати європейські стандарти (GDPR, AI Act). Друга фаза — багатостороння кібердипломатія — активується, коли ринкова логіка вичерпує свої можливості, дозволяючи ЄС використовувати регуляторні прецеденти (наприклад, рішення Суду ЄС у справі Schrems II) як дипломатичні аргументи на міжнародних майданчиках (G7, OEWG). Доведено, що за умов дефіциту інфраструктурної потужності ("поетичної влади") ЄС компенсує її нарощуванням "кібернетичної влади" — спроможності встановлювати правила гри. Методологічною базою дослідження є системний підхід і метод кейс-стаді (аналіз бразильського LGPD та корпоративних політик Big Tech). Зроблено висновок, що цифровий суверенітет ЄС є моделлю "регуляторної дипломатії за замовчуванням", завдяки якій Європейський Союз зберігає суб’єктність у глобальному технологічному протистоянні.
Інституційний дизайн систем публічної дипломатії країн-членів Ради співробітництва арабських держав Затоки
(2026) Сегеда, Ольга
У статті визначено ключові структурно-функціональні компоненти та специфіку інституційного дизайну систем публічної дипломатії країн-членів Ради співробітництва арабських держав Затоки (РСАДЗ), проаналізовано механізми взаємодії відповідних акторів, а також узагальнено спільні й відмінні риси цих систем у межах РСАДЗ. Отримані результати заповнюють прогалину в системному розумінні інституційного дизайну систем публічної дипломатії країн-членів РСАДЗ, внутрішньої ієрархії та механізмів координації, що є необхідною передумовою для коректного пояснення джерел ефективності й оцінювання потенціалу відтворення практик публічної дипломатії аравійських монархій. Складність розроблення проблематики зумовлена тим, що низка країн Затоки не мають чітко виокремленої та інституційно оформленої системи органів, відповідальних виключно за м’яку силу та публічну дипломатію, а також бракує відкритих джерел, які дають змогу повноцінно реконструювати їхні повноваження, взаємозв’язки та практичні механізми реалізації завдань. Методологічною основою дослідження є системний підхід, що дає змогу трактувати публічну дипломатію держав РСАДЗ як інтегровані системи інституцій, напрямів і функцій, розвиток яких відбувається у взаємодії як із внутрішнім, так і з зовнішнім політичним контекстом. Реалізацію поставлених завдань забезпечено застосуванням структурно-функціонального та мережевого аналізу, контент-аналізу стратегічних документів, офіційних вебресурсів міністерств закордонних справ країн-членів РСАДЗ, аналітичних, звітних і наукових матеріалів, а також компаративного аналізу. Наукова новизна полягає в подальшому розвитку дослідження інституційного дизайну систем публічної дипломатії країн-членів РСАДЗ завдяки цілісному зіставному аналізу структури відповідних систем усіх шести держав-учасниць організації в межах одного дослідження. Встановлено, що конфігурація систем публічної дипломатії країн-членів РСАДЗ насамперед визначається логікою їхніх зовнішньополітичних курсів, сформованих на рівні вищого політичного керівництва та закріплених у національних стратегіях розвитку. Координацію забезпечують надвідомчі центри стратегічних комунікацій; при цьому зовнішньополітичні відомства виконують функцію дипломатичного "ядра", яке підсилюється секторальними державними та недержавними інституціями публічної дипломатії. Модель взаємодії між згаданими суб’єктами доцільно описати як багатовузлову мережу, у якій розмита межа між "державним" і "недержавним" підвищує гнучкість систем і водночас мінімізує потенційні репутаційні ризики для держави. За рівнем інституціоналізації систем публічної дипломатії країн-членів РСАДЗ фіксується поділ досліджуваних країн на дві категорії: до першої належать Катар, Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати, що конкурують між собою за субрегіональне лідерство (ці держави вирізняє найвища диверсифікація акторів публічної дипломатії, амбітність цілей та ресурсна спроможність реалізувати їх); до другої належать Бахрейн, Кувейт і Оман, які роблять акцент на збалансованій нішевій дипломатії, віддають перевагу міжнародним гуманітарним і посередницьким ініціативам. Протягом останніх двох десятиліть системи публічної дипломатії держав РСАДЗ увійшли в активну фазу інституційного та проєктного розвитку, формуючи власний міжнародний бренд на засадах толерантності, філантропії та відкритості; водночас спільним викликом для всіх шести монархій залишається узгодження наративів для зовнішніх цільових аудиторій (що створюють образ інноваційних, прогресивних, відкритих держав) із нормами та укладом життя традиційних мусульманських суспільств.

Browse

Browsing Том 3 № 2 (2026) by Title

Results Per Page

Sort Options